Запровадження стратегічного планування: зарубіжний та вітчизняний досвід

М. Н. Ісалова розглядає роль держави у змішаній економіці, як органа кон'юнктурної, структурної, зовнішньоекономічної, соціальної, фінансової і кредитно-грошової політики. [41] При цьому про можливу участь держави в плануванні не згадується, що також дуже категорично.

Дискусія про необхідність відродження планових елементів у вітчизняній економіці триває і сьогодні. Так, у лютому 2001 року вийшли дві статті, в яких є полярні точки зору на розглянуте питання. Колишній Глава Держплана СРСР Н. Байбаків переконаний, що й сьогодні «уряду необхідно зайнятися плануванням економіки, з урахуванням ринкових технологій». А стратегічний план повинен намітити параметри розвитку тих галузей економіки, від яких залежить розвиток економіки країни в цілому. У той же час А. Некипелов, міркуючи про активну роль держави в сучасній економіці, стверджує, що вона має зводитися до корекції відповідно до національних інтересів напрямів використання ресурсів, не підриваючи основ ринкової економіки. Інструментами такої політики є тільки держзакупівлі, податкові пільги й субсидії, контроль за природними монополіями. [82, с. 15] Ніякому плануванню в цій схемі місця не має.

Проблемам державного регулювання в ринковій економіці, зокрема в зарубіжних країнах присвячена значна кількість робіт як вітчизняних, так і зарубіжних економістів. Вважається необхідним виділити як мінімум три роботи, які, на наш погляд, є найбільш показовими для часу, коли вони були написані. На сучасному етапі багато висновків, що містяться в цих роботах, зазнають критики, але, проте, вони заслуговують розгляду як доказ того, що теоретичні погляди на проблеми планування згодом значно мінялися.

По-перше, це монографія Ю. М. Осипова «Державне програмування капіталістичної економіки. (На прикладі Франції) «, у якій автор на прикладі Франції розглядає загальну і конкретно-історична обумовленість виникнення програмування як форми державного регулювання капіталістичної економіки і його генезис, проводить аналіз перших семи французьких індикативних планів. Основний висновок, до який робить автор, полягає в тому, що, незважаючи на те, що самі французи оперують поняттям «планування» застосування цього терміна не зовсім правомірно, оскільки система французького економічного програмування не відповідає вимогам, які пред'являються до макроекономічного планування в соціалістичних країнах. Не випадковий і вибір країни дослідження – Франції – держави, де планові механізми досягли найбільшого використання [65]

Ю. М. Швирков у книзі «Державне програмування в капіталістичних країнах» також відмовляється від терміна «планування». Він проводить генетичний аналіз буржуазних концепцій економічного прогнозування, досліджує проблеми плану і ринку, приводить методологію макроекономічного програмування. Однак він уже використовує термін «планування», коли йдеться про його застосування у Франції. [94]

З сучасних наукових досліджень необхідно виділити двотомне дослідження «Нариси макроекономічного планування» JI. Йохансена, де також досліджується генезис планування, приводяться об'єктивні передумови його виникнення, докладно розшифровуються визначення. Приводячи методологію індикативного планування, автор основний акцент робить на його децентралізованих засадах на противагу централізованому плануванню в соціалістичних країнах. Особливий інтерес представляє розроблена Йохансеном концепція залежності типу моделей планування від характеру економічної системи, суть якої складається у виділенні в рамках економічної системи груп взаємозв'язків – балансових, технологічних, поведінкових, демографічних, організаційних, неконтрольованих і, навпаки, контрольованих, – які визначають профіль системи: капіталістичної або соціалістичної, для того, щоб потім «спроектувати» на «кістяк» економічної системи «профіль планової моделі» [43, с. 332-342].

Разом з тим проблема планування вимагає подальшого вивчення за двома напрямами: по-перше, це обґрунтування необхідності планування в умовах ринкової системи, у рамках якої розвивається світова економіка, по – друге розробка конкретних рекомендацій з проблем удосконалювання системи державного планування в Україні.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі забезпечення процесу планування в межах державного управління

Предметом дослідження є реформування системи стратегічного планування на ринкових засадах з урахуванням досвіду зарубіжних країн

Метою дослідження є спроба виявлення основних елементів і форм планового впливу на економічних процес у рамках національних моделей регулювання економіки розвинених країн та можливості їх застосування в Україні.

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

‒дослідити поняття, сутність та принципи стратегічного планування в системі державного управління;

‒проаналізувати об’єктивний характер планування, як частини системи державного управління в розвинутих країнах світу

‒вивчити проблеми впровадження системи стратегічного планування в практику державного управління в Україні;

‒розробити пропозиції і рекомендації щодо розв’язання проблем впровадження системи стратегічного планування в практику державного управління в Україні на ринкових засадах

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові та спеціальні прийоми дослідження:

‒діалектичний метод пізнання – розглянуто теоретичні підходи щодо проблеми стратегічного планування в державному управлінні;

‒історико-порівняльний – вивчення наукових праць та вітчизняного законодавство у сфері стратегічного управління як частини державного управління;

‒логіко-семантичний метод – поглиблення понятійного апарату даного дослідження, визначення сутності та змісту реформування системи стратегічного планування на державному рівні;

‒структурно-функціональний аналіз основних підходів до визначення механізмів та інструментів стратегічного планування.

‒метод узагальнення – формування рекомендацій та пропозицій.

Новизна роботи полягає в опрацюванні та формулюванні ряду нових концептуальних у теоретичному плані та практично важливих положень, що стосуються впровадження стратегічного планування в систему державного управління в Україні. У межах здійснення дослідження одержано такі результати: уточнено основні завдання стратегічного планування, проаналізовано основні його принципи, досліджено роль, функції та форми стратегічного планування