Запровадження стратегічного планування: зарубіжний та вітчизняний досвід

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості їх використання в процесі подальшого вдосконалення державного управління на засадах стратегічного планування.

Висновки та рекомендації, що випливають з магістерського дослідження, завдяки обґрунтованості механізмів реформування системи державного планування, можна використовувати в практичній діяльності органів державного управління.

Отримані у дослідженні результати можуть бути використані при підготовці фахівців у галузі державного управління при викладанні курсу «Організаційно-правові засади державного управління».

Відповідно до мети, предмету дослідження, робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків (повний обсяг роботи складає ………. сторінки), переліку використаної літератури (…….. джерела).

 

 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ

 

 

Конструювання та творення будь-якої суспільної формації потребує визначеності всіх суб'єктів творення бажаної системи (внутрішніх і зовнішніх) щодо мети побудови та механізмів її досягнення. Своєю чергою, визначення мети і механізмів потребує сформованого уявлення про форму та зміст нової організаційної системи, визначення основних внутрішніх взаємозв'язків. Особливо за умов виникнення такої суспільної бази, як громадянське суспільство, що є одним із найскладніших і наймасштабніших нетипових системних утворень, сформованих у межах окремого суспільства. Воно, маючи низку притаманних рис, є неповторним для кожного з суспільств, оскільки залежить від історичних, соціальних, економічних та політичних умов формування націй. У цьому контексті, однією із складових політичного розвитку в Україні є новий етап модернізації суспільства, пов'язаний із процесом зміни громадської свідомості та необхідністю перегляду існуючих механізмів державного управління. А відтак, постає проблема запровадження стратегічного планування як універсального механізму державного управління в умовах демократичного врядування [43, с. 332-342]

Макросередовище, в якому перебувають держави, в останні роки стало досить непевним – між окремими його елементами з'явилися нові тісніші зв'язки; а відтак, будь-які зміни зумовлюють непередбачуваний, часто хаотичний і небезпечний резонанс у всьому суспільстві. Ця непевність і взаємопов'язаність вимагають від держави потрійної реакції: 1) мислити стратегічно; 2) перетворювати свої міркування в ефективні стратегії, щоб бути готовим до нових умов; 3) обґрунтовувати свої стратегії, щоб створювати передумови для їх затвердження та впровадження. Така спрямованість вимагає чіткого визначення центральних проблем, що виникають перед суспільством або організацією на шляху до майбутнього. Визначення проблем як таке пов'язане із диспропорціями рівнів розвитку сегментів суспільства та розбалансуванням їх внутрішньої взаємодії. Отже, знання про структуру проблеми має істотний вплив на реалізацію всіх наступних управлінських дій. Однак ці знання є тимчасовими, не остаточними – методи структурування проблем застосовуються й повторно використовуються протягом усього процесу аналізу існуючої та/чи потенційної державної політики. Формулювання проблеми є наслідком необмеженої максимізації вигоди в сучасних економіках, як правило, призводить до виникнення помилок, що виявляються й виправляються поверненням до розпорошення проблеми, нового формулювання і її вирішення. Таким чином, процес структурування проблеми відбувається у зворотному напрямі і характеризується наявністю планування.

Як вважають Данн, Н. Вільям здатність планувати майбутності політики, у цьому контексті, має кардинальне значення для успіху- через планування можемо отримати перспективне бачення або дар передбачення, тим самим збільшуючи можливості для розуміння, контролю й управління суспільством. [29, 213 ].

Розенфельд, А. Реймонд вважають, що стратегічне планування – це систематичний процес, за допомогою якого суб'єкти управління прогнозують і планують свою майбутню діяльність. Результатом цього процесу стає документ, який спрямовує на досягнення поставлених цілей. Стратегічне планування не повинно заміняти інші види планування, а навпаки, доповнювати їх. Воно має допомогти у виявленні центральних проблем, що стоять перед суспільством або організацією на шляху до майбутнього [78, с. 45].

Найбільш повне визначення державного стратегічного планування дано, на нашу думку, А. Н. Петровим. Він розуміє під стратегічним плануванням особливий вид планової діяльності, що складає в розробці стратегічних рішень (у формі прогнозів, проектів, програм і планів), що передбачають висування таких цілей, завдань і стратегій розвитку національної економіки, реалізація яких забезпечить її ефективне функціонування в довгостроковій перспективі й швидкій адаптації до умов зовнішньої середовища, що змінюються [83, с. 58].

Ю П. Шаров зазначає, що призначення планування як функції управління полягає у намаганні завчасно врахувати при можливості всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку об'єкта управління. Планування – це визначення параметрів управлінського процесу на основі співставлення інформації про потреби зовнішнього середовища в результатах діяльності і його можливостей, з урахуванням розвитку самого суб'єкта, що направлено на досягнення поставленої перед системою мети. План – це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі прогнозу стану середовища і поставленої мети. Отже, планування – це процес перетворення цілей в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення. Існує низка визначень планування, які відрізняються між собою, але по суті повторюються: планування – творче мислення майбутнього; планування – формування управлінських рішень на базі системної підготовки, прийняття рішень за визначенням майбутніх подій; «планування – це системно-методичний процес пізнання і вирішення проблем майбутнього [92, с. 13].

На думку А. Розенфельда у поєднанні прогнозування та планування вибудовується стратегія поведінки суб'єкта управління