Життєвий успіх у ціннісній свідомості: соціокультурний вимір соціальних нерівностей

Ключові слова: життєвий успіх, соціальні нерівності, соціокультурна трансформація пострадянського суспільства

 

Багатогранність поняття «культура» задає рамку множинності векторів аналізу взаємодії культури та суспільства в умовах пострадянського трансформаційного процесу. І навіть використовуючи поняття «соціокультурний», яке більш чітко вказує на взаємозв'язок культури і соціального суб'єкта, необхідно уточнювати, про який з рівнів соціальної системи йде мова. Наприклад, П. Сорокін, описуючи соціокультурну динаміку суспільств [1, с. 521-531], застосовує термін «соціокультурний» до мегасистем суспільств як складових різних цивілізаційні типів. У свою чергу, Т. Парсонс під культурою розуміє навколишнє середовище конкретно-історичного суспільства, соціальність якої полягає у специфічному для даного суспільства способі легітимації соціального порядку, що полягає в створенні та підтримці нормативних структур дії. При цьому культура є і підсистемою суспільства, а «ядром суспільства як системи є структурований нормативний порядок, за допомогою якого організовується колективне життя населення. Як порядок він містить цінності, диференційовані і специфіковані норми і правила, причому співвіднесеність з культурою надає їм значимість і легітимність» [2, с. 11-13]. Іншими словами, поняття «соціокультурний» відображає середовище та підсистему конкретно-історичного суспільства, сплав і взаємозумовленість соціального і культурного компонентів колективного буття людей, який відповідає за прийняття культурних схем світосприйняття, визначення поведінки як правильної та прийнятної в тому чи іншому соціальному середовищі. Це визначення відноситься до макрорівня соціальної системи – конкретно-історичному суспільству.

Таким чином, в класичному соціологічному дискурсі склалося два варіанти вживання визначення «соціокультурний»: для опису зовнішнього середовища суспільства (сукупність суспільств одного цивілізаційного типу) та для визначення внутрішнього середовища суспільства, відповідального за підтримку соціокультурного зразка певної історично сформованої соціальної системи суспільства.

У цьому, другому значенні поняття «соціокультурний» найбільшою мірою відображає ту проекцію культури і соціального середовища сучасного суспільства, що трансформується, аналізу якого присвячена дана робота.

У рамках соціологічного дослідження динаміки сучасного суспільства культура виступає як найбільш глибинний і змістовно наповнений фактор, відповідальний за смисли, символи, образи та зразки соціального (дії, інституту, порядку), найбільш консервативний і стійкий пласт соціальності, що забезпечує автентичність суспільства. Найчастіше йдеться про ціннісні структури, архетипи, ідеології та мета-наративи, які реалізовані у суспільному житті. Так, згідно Ф. Броделю, зміни звички мислити і діяти вимірюються століттями. І тут виникає питання про правомірність застосування трансформаційної термінології до феноменів, період зміни яких вимірюється століттями і кількома поколіннями. Очевидно, що певні компоненти культури складають так зване ядро, що визначає сутність культури, її відмінні риси у порівнянні з іншими культурами і, отже, вони найменшою мірою схильні піддаватись ситуативним («подієвим» в термінології Ф. Броделя) змінам суспільного життя. Інші компоненти культури, такі як економічні та політичні ціннісно-нормативні структури, зразки масової та елітної культури, повсякденні ідеології та громадські дискурси змінюються з іншим, менш протяжним циклом періодичності та вимагають для свого опису своїх часових масштабів, вимірюваних поколіннями, і складають орбіту трансформації навколо ядра культури суспільства. І, нарешті, в поверхневому шарі суспільного життя знаходиться периферія культурних зразків, ситуативних реакцій та умонастроїв, інтересів і стилів життя, динаміка громадської думки та оціночних суджень, діяльність ЗМІ та мінливість моди на ті чи інші зразки і події. Цей найбільш рухливий шар культури суспільства, що відображає глибинні структури лише в деякій мірі, в якому можливі певні флуктуації і пульсації, які не торкаються ядра культури доти, поки зміни не досягнуть критичних розмірів масовості. Тут, очевидно, домінує власний ритм змін, які можуть носити маятниковий характер, змінюючись до прямо протилежного в лічені дні, тижні або місяці. Інший тут і механізм змін, що регулює ступінь стійкості змін: їх подолання або ж незворотність і, отже, зміщення нових форм до ядра культури певного суспільства. «Діалектика часу – це ядро соціальної реальності, живе, внутрішнє, постійно поновлюване протиріччя між справжнім моментом і повільним плином часу. Про що б не йшлося, про минуле або про сьогодення, чітке розуміння того, що соціальний час має безліч форм, виявляється невід'ємним для загальної методології наук про людину « [3, с. 125].

У зв'язку з тим, що культура на макрорівні суспільства може виступати як макро-суб'єкт, ідентичний конкретно-історичному суспільству, соціокультурні зміни в рамках такого підходу будуть розглядатися як цивілізаційні. Саме про цивілізаційний характер макросоціальних змін йде мова в роботах К. Поланьї «Велика трансформація», І. Уоллерстайна «Сучасна світ-система», М. Кастельса «Інформаційна епоха». І поняття «трансформація» в даному випадку застосовується саме для опису якісних змін, що охоплюють всі сторони життєдіяльності макро-суб'єкта – суспільства, його внутрішнє і зовнішнє середовище. Ці істотні зміни описуються як трансформація, є довготривалі