Життєвий успіх у ціннісній свідомості: соціокультурний вимір соціальних нерівностей

Дослідження змін ціннісних структур за допомогою масових опитувань, що охоплюють незначні періоди часу, особливо в періоди бурхливих соціальних змін, можуть і не відображати стійкі структури цінностей соціальних груп, не свідчити про ті чи інші стійкі зміни в цих соціокультурних структурах. Саме соціокультурні структури зазнають значну декомпозицію під час значних змін соціальної структури, коли групова визначеність соціальних акторів стрімко змінюється, створюються нові правила входження в соціальні групи і, відповідно, відбувається змішення ціннісно-нормативного визначення групових суб'єктів. У критичне десятиліття історії пострадянського суспільства, коли відбувається ломка інституційної системи суспільства і витіснення норм і цінностей, що існували протягом життя кількох поколінь, відбувається процес дестабілізації соціокультурного контексту груповий визначеності соціальних акторів, провідний до зміцнення феномена «подвійного свідомості» і мирного співіснування, здавалося б, протилежних і взаємовиключних правил поведінки в суспільстві. Дублікація суспільної свідомості в радянському суспільстві – поділ цінностей і норм на формально-ідеологічні – легальні і визнані більшістю як основні домінуючі норми повинності (прийняті, тим не менш, частиною суспільства як легітимні і природні) і неформальні (легітимні для іншої частини суспільства) послужила підставою закріплення формальних і неформальних цінностей і легітимностей в пострадянському суспільстві. Виникає феномен інверсії нормального і девіантної поведінки в суспільстві: від переінтерпретації «спекуляції» в «підприємництво» і описів життя як «узаконеного беззаконня», аж до перетворення кримінальної субкультури в напрям масової поп-культури (радіо «Шансон» і «Доросле радіо» з репертуаром «народної пісенної творчості» зони і в'язниці ЗМІ презентують як «популярний радіоканал оригінальної бардівської пісні в авторському виконанні»). Крім того, виконання соціальних ролей у процесі пострадянської трансформації змінює як співвіднесеність з позицією в соціальній структурі, так і перемішаються з формально-легальної структури в неформальну і навпаки. Наприклад, якщо на початку 1990-х роль «даху» (або функцію охорони) для бізнесу виконували кримінальні угруповання, то на початку 2000-х цю роль вже виконують державні силові відомства (міліція, податкова інспекція, різні комерціалізовані підрозділи спецслужб) [4].

Соціокультурний вимір соціальних нерівностей та їх динаміки залишається на периферії соціологічного дискурсу, оскільки традиційні канони дослідження культурних обумовленостей соціальних нерівностей вважались латентно включеними в аналіз проблематики (не) справедливості нерівностей та дослідження культурного \ символічного капіталу як одного з факторів нерівностей та стратифікації. Однак, взаємозв’язок між культурними факторами суспільних процесів та динамікою соціальних нерівностей за умов глобалізації культур та пострадянською «відкритістю» суспільств до запозичення нових культурних форм, соціальних практик та суспільних інститутів стає більш вагомим і потребує більш детального соціологічного аналізу, зокрема у дослідженні процесів відтворення, наслідування та зміни соціальних нерівностей.

Специфіка аналізу соціальних нерівностей у контексті культури полягає у взаємному проникненню елементів культури, структури та людської діяльності, на яку орієнтує структурно-діяльнісний підхід в соціології (Е. Гідденс, М. Арчер, П. Штомпка). Взаємодія культури суспільства та особистості за часи радикальних перетворень має низку особливостей, які призводять до суспільних змін у довготривалій перспективі. Соціалізація особистості, яка припадає на періоди аномії у суспільстві, призводить до інверсій та трансформацій нормативного сприйняття суспільства та тих інститутів, що його підтримують, а також відкриває простір для соціальних інновацій та інституціоналізації нових способів життя, як це переконливо аргументує Р. Інглехарт за даними міжнародного порівняльного дослідження «Світове дослідження цінностей» [5]. Можливість довести або спростувати ці теореми теорії соціалізації можна буде із часом на матеріалі аналізу цінностей та установок покоління, соціалізація якого припала на середину 1990-х років у країнах колишнього СРСР та посткомуністичних суспільствах Центральної та Східної Європи вже через десять років.

Посткомуністичний період трансформації українського суспільства є важливою складовою багатовекторних перетворень, що спричинені процесами «залежності від минулого» (path dependency) та модернізації, постмодернізації та традиціоналізації, локалізації та глобалізації. Ці множинні процеси ускладнюють відтворення усталеності у суспільному розвитку останніх двох десятиріч, та спонукають дослідників на наукові розвідки та перевідкриття основ суспільства, класичних для соціологічного наукового дискурсу, таких як громада та громадянське суспільство, соціальні нерівності, класи та системи стратифікації, ідентичності та суб’єктність соціальної дії, соціальна інтеграція та конфлікти, практична культура та стилі життя.

Особливості зміни систем нерівностей у суспільстві полягають у неможливості безпосереднього втручання у механізми відтворення нерівностей, оскільки вони складаються з взаємодії структурних (ресурсних) компонентів, особливостей конфігурації соціальної структури (соціально-класової, або стратифікаційної), культурних факторів (соціального сприйняття нерівностей як таких, установок на легітимацію нерівностей та моделей соціальної мобільності), а також соціальної активності (соціальної дії та соціальних практик), спрямованої на відтворення чи зміну позицій у системах нерівностей. Усі ці взаємозв’язки мають характер не тільки прямої, але й зворотної залежності, оскільки системи соціальних установок та дії, з одного боку, є обумовленими структурами сприйняття та моделями соціальної дії, а з іншого боку, мають простір для соціальної творчості та інновації з боку соціальних суб’єктів (індивідуальних та групових акторів, агентів тощо), особливо за часів суспільних перетворень. Такий погляд на сутність процесів соціальної трансформації, та зокрема, динаміки нерівностей в умовах суспільної трансформації, є похідним з теорії структурно-діяльнісного пояснення суспільства (М. Арчер, П. Бурдьє, Е. Гідденс, Т. Заславська, О. Куценко, П. Штомпка, В. Ядов).