Життєвий успіх у ціннісній свідомості: соціокультурний вимір соціальних нерівностей

Процеси багатовекторних перетворень, обумовлених пострадянськими трансформаціями, поставили українське суспільство на перетин ідеологічних закликів «повернутися до Європи та «наздогнати» модерн, де життєвий успіх та досягнення є центральним стимулом життєдіяльності протягом ХХ сторіччя; обмежень пройденого шляху (path dependency), де індивідуальний життєвий успіх є периферійним та неважливим порівняно із «колективними перемогами» радянського типу суспільств; та викликів глобалізації початку ХХІ століття за часів критики модерну та його кризи, зокрема екологічних викликів, де поняття досягнення успіху ставиться під питання щодо ціни якою він отримується: «оцінюй свій успіх тим, від чого ти мав відмовитися аби досягти його». Тут питання про ціну успіху не відноситься до легітимності засобів досягнення успіху (хоча це є важливою рисою пострадянського соціокультурного простору, і є ще одним виміром дослідження життєвого успіху), а саме до принципового питання про сенс життєвого успіху як сенс життя у кар’єрному зростанні, досягненні високих статусів, престижу, влади та багатства. Риторика життєвого успіху увійшла в повсякденний світ масової культури радянської людини з початку 1990-х із динамічною зміною монопольної інформаційної картини світу засобами масової комунікації із рекламою, перекладами бестселерів американської популярної практичної психології, масовим прокатом та розповсюдженням кінофільмів про американської мрію як ідеальний спосіб життя. Перенесення фокусу риторики та ідеології домінування державних та загальносуспільних пріоритетів на повсякдення та індивідуалізований («приватизований») сенс життя перетворює поняття життєвого успіху у важливий компонент актуальних цінностей практичної культури, які реалізують соціальні актори пострадянського суспільства.

Феномен успіху та життєвого успіху, зокрема, є тим компонентом практичної культури що забезпечує взаємозв’язок культури та суспільства, соціальної структури та дії за допомогою механізму зворотного зв’язку, який виявляється у визнанні, ігноруванні або засуджені практичної реалізації цілей, цінностей і норм, характерних для певного соціального середовища (соціальній групі, класу, страті, суспільству).

У соціологічному значенні поняття «успіх» фіксує переведення індивідуальної дії у суспільне визнання (соціальний факт) певних соціальних практик, та потім, відповідно у відтворюваний структурний елемент суспільства та механізм соціальної мобільності. Успіх у поданому трактуванні виступає як результат взаємодії двох важливих взаємопов’язаних компонентів. З одного боку, це уміння індивіда на свій розсуд розпорядитися наявними в нього ресурсами: як особистісними (талант, здатності, професіоналізм, освіта и др.), культурними (постановка особистісних цілей та співвіднесення їх із легітимними суспільними цілями та цінностями, обрання засобів досягнення цих цілей, опанування символами суспільного визнання), так і структурними (опанування певними габітусами, посада в певній організації, приналежність до політичній партії тощо), ситуативними (вміння адекватно реагувати на певні випадки та життєві ситуації, використовувати можливості та оцінювати ризики). З іншого боку, це готовність суспільства, його впливових та повноважних груп (наприклад, еліт, професійних середовищ, мас медіа) або референтних для індивіда груп, а також соціальних інститутів визнати та відзначити, надати підтримку та винагороду певним досягненням індивіда, виходячи з прийнятих у даному соціальному середовищі символів суспільного визнання, які втілені у системі культури та права, структурі влади, стандартах способу та стилю життя. Таким чином, за допомогою соціокультурних механізмів визнання успіху індивідуальні практики поведінки отримують систематичний «зворотній зв’язок» із структурою суспільства – системою соціальної стратифікації, динамікою соціальних позицій, статусом і престижем як індивідуальних акторів, так і соціальних груп. З боку культури також відбувається «зворотній зв'язок» між цінностями та цілями, які транслює мас медіа дискурс, родина, школа, референтна група, – та тими «приватизованими» (або інтеріорізованими, засвоєними) цілями та цінностями, які індивід вважає за власні та варті досягнення, і які складають раціоналізовану компоненту стратегій досягнення життєвого успіху. Таким чином відбувається селекція та плюралізація цілей та цінностей життєвого успіху у певних соціокультурних середовищах, та відтворення певних цілей, змістовних значень та цінностей як домінуючих у цих соціокультурних середовищах, і винесення інших на периферію культурно-символічного обігу та дискурсу.

Доволі часто, коли йдеться про замірювання установок щодо реалізованого життєвого успіху дослідники вимірюють «задоволеність життям» та «відчуття щастя» (питання «якою мірою ви можете сказати, що ви є щасливі», або формулювання щодо «щастя у сімейному житті» як варіант відповіді про «досягнутий життєвий успіх») і згодом роблять висновки щодо життєвого успіху (Крамаренко 2007, Бевзенко 2008, Шульга 2008). Необхідно зазначити, що поняття «щастя» та «відчуття щастя у житті» може бути не пов’язаним із життєвим успіхом, оскільки воно є референтним великою мірою до самовідчуття людини, тоді як поняття життєвого успіху є похідною від самосприйняття людини та сприйняття (оцінки) успіху як такого з боку інших (вагомих інших для людини) або суспільне визнання у цілому), тому поняття життєвого успіху є більш соціальним, хоча і приватизованим для людини.

Окрім змістовних значень життєвого успіху у певних соціокультурних середовищах для соціологічного аналізу успіху як соціального феномену є дуже важливими аналіз та оцінка засобів досягнення соціально визнаного життєвого успіху, його соціальна ціна, яка виражається у визнання чи засудженні й укорінена у культурні традиції соціального середовища