Злочинність у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі іноді йменується як "карна" злочинність, тобто така, яка має місце під час відбуття покарань, або як "пенітенціарна", що охоплює злочини, що вчинюються у пенітенціарних установах - місцях позбавлення волі. Цей різновид злочинності характеризується такими ознаками, як специфічне місце вчинення злочину (виправно-трудова установа, слідчий ізолятор тимчасового утримання), своєрідний суб'єкт злочину (тільки особа, позбавлена волі), його спрямованість проти інших засуджених або проти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід пам'ятати, що вона є складовою частиною рецидивної злочинності.

Тривалий час про злочинність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та число злочинів, ними вчинених, не підлягали розголошенню. Наукові дослідження були, як правило, спрямовані на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на засуджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, в спеціальній літературі майже не вивчалось.

В Україні діє 183 установи, де утримується понад 205 тис. осіб, у тому числі в 128 виправно-трудових установах - понад 155 тис., в 11 виховно-трудових - 3, 5 тис. підлітків, у 32 слідчих ізоляторах - понад 43 тис. ув'язнених, у 12 лікувально-трудових профілакторіях — 3, 8 тис. осіб, які лікуються від алкоголізму 2.

 Отже, у місцях позбавлення волі у специфічних умовах утримання і людських стосунків знаходиться значна кількість суспільно небезпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправно-трудових відносин.

Протягом 1998 р. у виправно-трудових установах МВС України зареєстровано 405 злочинів проти 525, учинених у 1997 р. і 560 - у 1996 р. Коефіцієнт злочинності на 1 тис. середньостатистичної чисельності засуджених коливається між 3, 5 і 3, 2 злочинів. Найбільша кількість злочинів реєструється у виправно-трудових колоніях суворого й посиленого режимів і колоніях-поселеннях (Вінницька, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська області). Аналізуючи злочинність у місцях позбавлення волі, слід враховувати значну латентність окремих видів злочинів: образа, наклеп, побої і мордування, хуліганство, насильницьке мужолозтво та ін.

Кримінально-правова структура злочинності в місцях позбавлення волі характеризується відносною стабільністю. Основна маса злочинів припадає на ст. 183 Кримінального кодексу України (втеча з місця позбавлення волі або з-під варти) й на ст. 1833 КК України (злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудової установи), що загалом становлять понад 60% усіх учинених у цих місцях злочинів.

Як відзначається в літературі, серед в'язнів існує своя "філософія": наше (засуджених) діло тікати, якщо пощастить, а ваше (адміністрації виправно-трудових установ) - запобігати цьому чи ловити, тобто кожен має робити свою справу. Форми й способи втечі бувають різні залежно від виду виправно-трудових установ: від самовільного залишення особою, яка відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч поєднаних з насильством та використанням зброї, технічних засобів. Втечі бувають поодиночні, групові і масові під час масових заворушень у колоніях. Але часто підготовка до втечі і сама втеча мають або спрощений, або ситуативний характер. Так, із 6-ти випадків втечі з-під охорони у 1997 р. всі вони здійснені чи то за допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка з кішкою та ін.), чи шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато в чому залежить від стану й організації охорони тієї чи іншої установи.

Непокора адміністрації виправно-трудових установ виникає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких благ. Причому ця думка може бути як обгрунтованою, так і надуманою, коли лідери засуджених роблять спробу взяти фактичне керівництво в колонії у свої руки. У цих випадках необгрунтоване потурання вимогам "авторитетів" може повністю дезорганізувати роботу виправно-трудової установи.

Другу за кількісними показниками групу складають злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних чи інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень таких злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги їх значну латентність. Незначне їх підвищення (або зниження) свідчить про випадковість показників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підвищення обігу в "зоні" наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури.

Третю, хоч і меншу за кількісними показниками, але небезпечнішу за видами, групу складають насильницькі злочини -умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза вбивством та ін. Треба відзначити несталу динаміку цих злочинів. Так, якщо в 1996 р. було вчинено 10 умисних убивств, у 1997 р. - 3, то в 1998 р. - 4. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз тощо.

За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ (ст. 691 КК України), масові заворушення (ст. 71 КК України), захоплення заручників (ст. 1231 КК України). У 1997-1998 pp. цих злочинів зареєстровано не було.

Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі складають крадіжки, розкрадання, пограбування й розбої. Крадіжки державного й приватного майна виявляються дуже рідко. Частіше крадуть засуджені (в місцях позбавлення волі їх називають "щурами") в інших засуджених, і за це, як правило, настає фізична розправа за традиціями злочинного світу. Незрідка речі та продукти харчування й передачі відбираються тими, хто займає в колонії лідируюче становище. Ці факти, як свідчить практика, не відомі адміністрації виправно-трудових установ, а коли й стають відомими, то