Злочинність у місцях позбавлення волі

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

метою управління розвитком криміногенної ситуації шляхом групової профілактики (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді, йога тощо); д) соціотехніка, тобто проведення заходів по спеціальному управлінню групами засуджених (руйнування малих груп, включення до групи засудженого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом постановки спільної мети, для досягнення якої потрібні спільні зусилля, та ін. ); е) переорієнтація суб'єктів криміногенної ситуації методом інформування про реальні обставини; є) роз'єднання учасників криміногенної ситуації за допомогою обмеження або повного усунення особистих стосунків; ж) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів. Завдяки цьому, наприклад, у 1997 р. вжиті заходи дозволили в 30-ти установах не допустити вчинення злочинів серед засуджених, попередити 1291 злочин, у тому числі 395 втеч, 21 напад на охорону, 10 захоплень заручників, 6 умисних убивств, 138 тяжких тілесних ушкоджень, 383 фізичні розправи, 338 інших злочинів, а також 339 випадків самогубства ("Огляд стану боротьби зі злочинністю в СІЗО (тюрмах) МВС України за 1997 р. ", - С. 43); з) підвищення рівня й удосконалення методів проведення індивідуальної профілактики злочинів, особливо із засудженими, схильними до втеч, які вже скоювали злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно порушують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, з хронічними алкоголіками й наркоманами; к) завершення формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх кваліфікованими й досвідченими кадрами, забезпечення їх спеціальними технічними засобами й обладнанням.

Адміністрації виправно-трудових установ попереджувати злочини надзвичайно складно через існуючу серед засуджених кругову поруку й підкорення в'язнів злодійським законам. Як уже зазначалося, злодійські закони й традиції - це своєрідний неформальний регулятор "іншого життя". Характерно, що особи, які ніколи раніше не стикалися з такими "правилами" поведінки, починають їх засвоювати з моменту появи їх у слідчому ізоляторі, проходять так звану "прописку". Але й тоді, коли засуджені прибувають до виправно-трудових установ, продовжується їх обробка професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до іншого способу життя й поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки у виправно-трудових установах, але й поза їх стінами.

Отже, без зруйнування кримінальної субкультури неможливо ні виправлення засуджених, ані ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Ідеології кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підрив авторитету лідерів кримінального середовища, формування в громадській думці негативного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни дискредитаційні заходи за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду, мистецтво тощо.

Залучення й консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні проблем кримінально-виконавчої системи, в тому числі й у попередженні злочинності в установах відбування покарань, передбачає тривалу й уміло організовану роботу по: а) створенню відповідних громадських структур; б) поширенню кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, причини, умови й мотиви злочинів, про злочинців та потерпілих, умови відбування покарання взагалі; в) налагодженню взаємодії і координації між різними державними, громадськими й релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправно-трудових установах. Вважається, що поінформована й активна громадськість є основною складовою демократичного суспільства.

У гл. 23 Виправно-трудового кодексу України (ст. 122-127) регулюються основні форми участі громадськості у виправленні засуджених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправно-трудовими установами. Можуть існувати й інші форми участі громадськості, не передбачені чинніш виправно-трудовим законодавством. Указані форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуджених, їх взаємовідносин з адміністрацією виправно-трудових установ, відповідальності й принциповості у своїй роботі. Необхідно підняти їх роботу на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому суспільстві.

Певне значення в попередженні злочинності в місцях позбавлення волі мас релігія. Багато з засуджених - віруючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами ненасильства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати відносини, які зможуть допомогти подолати духовну кризу, вирішити міжособистий чи груповий конфлікт, життєву проблему і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації провадять добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Таким чином, активізація традиційних і запровадження нових форм участі громадськості у справі поліпшення виховної роботи серед засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального потенціалу в місцях позбавлення волі.

Потребують правового врегулювання й питання надання допомоги потерпілим від злочинів у виправно-трудових установах.

Запобігання й припинення злочинів. Запобігання й припинення злочинів переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин уже почав фактично вчинюватися.

Запобіжна діяльність у місцях позбавлення волі може спиратись на методи нейтралізації криміногенних явищ, деалкоголізації й девіктимізації, руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового утримання від учинення злочинів, медико-реабілітаційного характеру. Основними запобіжними комплексами є:

1) переорієнтація антигромадської настановки особи чи групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як стало відомо, виникла рішучість вчинити злочин або поведінка яких в умовах виправно-трудових установ створює підвищену ймовірність учинення щодо них злочинного посягання, та ін. );

2) активні контрзаходи (оперативне втручання суб'єктів попередження з метою запобігти насильству, масовим завору шенням, втечам; створення умов, які роблять неможливим про довження злочинної діяльності; огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції; перевірка посилок і передач; прослуховування телефонних переговорів засуджених: виявлення криміногенних зон й угруповань, їх лідерів, авторитетів, "злодіїв у законі" і впровадження відповідних заходів по зменшенню їх впливу на інших засуджених та ін.);

3) організаційно-превентивний напрямок припинення злочинів (створення спеціальних підрозділів по попередженню найбільш поширених злочинів, присікання поширення різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпулює певна частина засуджених для "відновлення справедливості" або виправдання своїх дій, та ін. );

4) спонукальний напрямок (цілеспрямована робота адміністрації виправно-трудових колоній та громадських організацій по схиленню засуджених до добровільної відмови від учинення злочинів і взагалі відмови від злочинного способу життя, терміно ва ізоляція окремих засуджених, переведення до іншого загону або в іншу виправно-трудову установу та ін. );

5) рішуча протидія розвитку злочинної діяльності й настанню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення до кримінальної відповідальності та ін. ).