Злочинність у місцях позбавлення волі

Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має майже повністю латентний характер, є насильницьке мужолозтво (ст. 122 КК України). Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, і тому реєструються тільки тоді, коли цього вимагають обставини.

Дуже висока латентність злочинності в місцях позбавлення волі пов'язана з певними недоліками в системі оцінки показників роботи виправно-трудових установ. Позитивно оцінюється робота тих установ, у яких показники злочинності менші. Звідси й наслідок: діяльність тієї установи, де більше, краще й повніше виявляються і реєструються злочини, оцінюється негативно й навпаки.

За деякими кримінологічними показниками структури злочинності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняється у виправно-трудових колоніях посиленого та суворого режимів, що пояснюється складом контингенту засуджених, видами вчинюваних злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Учинення злочинів відбувається в житлових і виробничих зонах установ, на виїзних об'єктах. За часом учинення - від 6-ти до 18-ти год., частіше - в робочі дні тижня. Наприклад, із 525 злочинів, зареєстрованих у 1997 p., 328 учинено в житлових зонах установ, 181 — у виробничих зонах, 1-у штрафному ізоляторі, решта - на виїзних об'єктах. У 407 випадків злочини було вчинено з 6-ти до 18-ти год., у 90 - з 18-ти до 23-х год., у 28 - з 23-х до 6-ти год. У робочі дні вчинено 504 злочини, у неробочі і святкові - 21 злочин.

Знаряддям учинення злочинів у місцях позбавлення волі, особливо насильницьких і корисливо-насильницьких, були кухонні ножі, металеві пластини, ''заточки", шнури та інші побутові або пристосовані предмети.

Щодо динаміки злочинності з місцях позбавлення волі, то за офіційними даними майже за всіма кількісно-якісними показниками вона мас тенденцію до зниження. Так, за 1997 р. (у порівнянні з попередніми роками) не допущено дій, що дезорганізують роботу у виправно-трудових колоніях, з 10-ти до 3-х випадків зменшилась кількість умисних убивств, з 24-х до 20-ти випадків — умисних тяжких тілесних ушкоджень, з 126-ти до 112-ти випадків - втеч засуджених. Факт зниження динаміки тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров'я засуджених та співробітників адміністрації установ пов'язано: по-перше, зі зміною динаміки тяжкої насильницької злочинності в Україні взагалі; по-друге, з протидією злочинній субкультурі в місцях позбавлення волі; по-третє, з підвищенням рівня профілактичної роботи зі злісними порушниками режиму в установах виконання покарань.

Основні соціально-демографічні, кримінально-правові та моральні риси, притаманні особам, які вчинили злочини в місцях позбавлення волі (насильницькі злочини, непокора вимогам адміністрації, втеча з-під варти та ін. ), при своїй відмінності мають і багато спільного. За даними деяких досліджень переважна більшість вказаних осіб - чоловіки (частка жінок у структурі злочинів становить приблизно 3, 5%), за віком - до 30-ти років, за освітою - з середньою або неповною середньою освітою, за службовим становищем - переважно некваліфіковані робітники або безробітні. Основна маса тих, хто застосував насильство, мала судимість за корисливі, корисливо-насильницькі злочини, хуліганство, зґвалтування; перебувала на профілактичному обліку; була порушниками режиму утримання тощо. Наприклад, із 525 учинених в 1997 р. у місцях позбавлення волі злочинів у 142 випадках останні вчинені особами, які перебували на профілактичному обліку, в 287 випадках ці особи були порушниками режиму утримання, у 14 — розконвойованими засудженими, 20 злочинів учинено в'язнями після вживання спиртних напоїв, 1 - після наркотичного сп'яніння.

Що стосується моральних рис, можна зауважити, що більшість засуджених мають вузький світогляд і відповідну до нього примітивну структуру потреб. Характерніше для них - своя мораль і свої звичаї, які підтримуються в місцях позбавлення волі певними колами в'язнів. Значна кількість останніх хворі на різноманітні соматичні й психічні захворювання (туберкульоз, СНІД, виразки шлунку та інші шлункові хвороби, невротичні відхилення, алкоголізм, психічні аномалії тощо). Ці відхилення й хвороби ускладнюють відбування покарання, заважають адекватно оцінювати конкретні життєві ситуації, вживати заходи виправно-трудового характеру. Дослідження свідчать про те, що емоційна нестабільність, нестійкість, нестриманість, обмеженість можливості самовладання в криміногенних сутичках, переваження збудження над гальмуванням, емоцій над розумом, конформізм, залежність від інших засуджених, неможливість за власним бажанням змінити оточуюче середовище, надмірна підозрюваність, песимізм, потайність, підвищена тривожність, упертість, брутальність, негативне ставлення до праці й режиму відбування покарання, байдужість до розвитку конфліктних стосунків, агресія, прийняття й підтримка злочинної субкультури, схвалення злочинів, які протидіють адміністрації, а також різний хворобливий психічний стан (стрес, фрустрація, афект, істерія) - все це руйнує психологічний стан особи, викликає в неї відторгнення "офіційних" цінностей. Але с й такі категорії засуджених, які цілком нормально почуваються в місцях позбавлення волі, вважають себе "авторитетами", "злодіями у законі", лідерами, "паханами" тощо.

За основними кримінологічними рисами жертва злочинів в місцях позбавлення волі мало чим відрізняється від злочинця (це стосується, зрозуміло, самих засуджених, а не представників адміністрації). Однак особливу групу, штучно ізольовану від інших в'язнів, утворюють так звані "опущені". До неї належать ті засуджені, щодо яких було вжито гомосексуальне насильство або які добровільно вступили в гомосексуальні зв'язки, а також ті, які нехтують особистою гігієною, дворушники, особи з жіночими рисами обличчя й тіла, дебіли, ''щури", взагалі слабкі за