Злочинність у місцях позбавлення волі

Зрозуміло, що фізичні й духовні обмеження по-різному впливають на засуджених. Це залежить, насамперед, від особистих рис людини. Найгостріше втрату волі переживають ув'язнені віком до 30-ти років, а також ті, які мають сім'ю та дітей. Дослідженнями встановлено, що існує щільна залежність між рівнем переживання засудженим втрати волі й тривалістю строків покарання: чим довший строк покарання, тим значніші психологічні переживання її втрати. Це закономірно, оскільки довготривалість строків позбавлення волі значною мірою перекреслює життєву перспективу особи.

Певним чином впливають на поведінку деяких засуджених і матеріально-побутові обмеження, що може викликати підвищене бажання покращати своє матеріально-побутове становище шляхом конфлікту або нанесення собі тілесних ушкоджень (ковтання різноманітних предметів, ламання кінцівок тощо).

Очевидно, що багато негативних наслідків позбавлення волі залежить і від системи відбування цього покарання, яка далека ще до відповідності таким міжнародним актам, як "Загальна декларація прав людини" (1948 p. ), "Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями" (1955 p. ), Конвенція ООН "Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження й покарання" (1984 p. ). Приміром, у ст. 3 Додатку до рекомендації № 87/3 Європейських тюремних правил від 1987 р. проголошено, що метою нормального поводження з ув'язненими особами є підтримання їхнього здоров'я і почуття особистої гідності, а також (наскільки це дозволяє призначений вироком строк позбавлення волі) розвиток у них почуття відповідальності й тих здібностей, які допоможуть їм повернутися до суспільства, жити з повагою до закону й самостійно заробляти собі на життя після звільнення.

Між змістом переживання ув'язненими покарання в перший період перебування у виправно-трудових установах та їх антигромадською поведінкою існує певний зв'язок. У цей період у засуджених частіше виникає емоційно нестабільний стан, прагнення діяти під впливом першого спонукання, постійне відчуття тривоги, напруженості, пригніченості, нестриманість, агресивність, підозріле ставлення до оточуючих та ін. У науковій літературі різних років неодноразово підкреслювалося, що засуджені в першу третину відбуття покарання за самими незначними приводами вчинюють порушення режиму утримання, злочини тощо. Особливо такі неадекватні реакції характерні для в'язнів, які мають дефекти психіки.

Організаційно-управлінські чинники. Вони пов'язані з широким колом недоліків і вад усієї системи відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Наукові дослідження і практика службових розслідувань свідчать, що основними причинами й умовами вчинення злочинів засудженими є суттєві упущення в організації режиму, нагляду та контролю за в'язнями, роботи адміністрації установ виконання покарань стосовно належної охорони, конвоювання, проведення обшуків, халатне ставлення працівників цих установ до службових обов'язків по нагляду за засудженими. До зазначених чинників належать також: а) переповнення місць позбавлення волі ув'язненими понад ліміт (за останні 5 років кількість засуджених у місцях позбавлення волі зростає щорічно на 11 %, що, зрозуміло, загострює питання їх розміщення); б) неукомплектованість адміністрації ваправно-трудових установ кадрами; в) низький рівень професіоналізму працівників цих установ; г) слабкість оперативно-розшукової й попереджувальної діяльності відповідних підрозділів місць позбавлення волі; г) порушення законності при умовно-достроковому звільненні від покарання й під час переводу до інших виправних установ. Всупереч "Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях МВС України" від 29 грудня 1997 р. не вжито вичерпних заходів щодо надійної ізоляції засуджених, повного перекриття каналів для придбання ними заборонених предметів та профілактики упередження заборонених стосунків працівників цих установ з ув'язненими. Останні продовжують отримувати заборонені предмети, а канали надходження останніх у багатьох випадках залишаються невідомими. Наприклад, за 1997 р. працівниками місць позбавлення волі вилучено: грошей - понад 50 тис. грн., наркотичних речовин - понад 20 кг, колючо-ріжучих предметів - 966 одиниць, іноземної валюти - понад 20 тис. доларів США та майже 10 млн. російських крб. Для доставки в установи виконання покарань подібних предметів засуджені часто залучають військовослужбовців та працівників установ. Так, у 1997 р. виявлено 314 випадків недозволених стосунків, що на 13% більше, аніж у 1996 р., в тому числі: начальницьким складом - 92 випадки, вільнонайманими працівниками - 105, військовослужбовцями — 117 ("Огляд про стан злочинності у ВТК МВС України за 1997 р. ").

Технічна недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-технічного устаткування, систем цілодобового нагляду за засудженими, відсутність необхідної апаратури для перевірки посилок і передач, для огляду автотранспорту, потягів - усе це також сприяє правопорушенням і вчиненню злочинів засудженими.

Існують й інші чинники, які обумовлюють злочинність у місцях позбавлення волі. Взаємозв'язок і взаємодія всіх перелічених чинників породжують пенітенціарну злочинність.

Злочинність у місцях позбавлення волі - хоча й специфічна, але ж частина всієї злочинності. Тому її попередження також повинно здійснюватися на двох рівнях - загальносоціальному й спеціально-кримінологічному.

Загальносоціальне попередження злочинності в місцях позбавлення волі - це, насамперед, комплекс перспективних соціально-економічних, організаційно-управлінських, ідеологічних, культурно-виховних та інших заходів, спрямованих на вирішення й згладжування гострих соціальних проблем і негараздів у країні, які в місцях позбавлення волі проявляються вже в деформованому вигляді. Гострота соціальних протиріч відбивається перш за все на тих людях, які утримуються в установах виконання покарань, на поширенні кримінальної субкультури, агресивності й насильства. Зменшення суспільних суперечностей внаслідок проведення гнучкої й розумної соціальної політики (що неодноразово доведено світовою історією) істотно знижує рівень і тяжкість насильницьких і корисливо-насильницьких проявів у людському середовищі,