Адаптація організму до умов існування – одна з фундаментальних рис живих організмів

Статистична обробка результатів. Цифрові дані обробляли з використанням пакету програмного забезпечення “Magellan 3.0”, програми Microsoft Excel. Для визначення вірогідності відмінностей між двома вибірками використовували t-критерій Стьюдента.

 

 

Показники загального стану організму щурів у нормі, при гіпокінезії та розвантаженні задніх кінцівок. Як показали проведені експерименти у молодих тварин контрольної групи, які мають можливість вільно рухатися в межах стандартної комірки і дихають атмосферним повітрям, маса тіла закономірно збільшується. Такий процес є типовою ознакою для молодих щурів, у тому числі лінії Вістар. У щурів такого ж віку при обмеженні рухливості в атмосферному повітрі показники маси тіла за 28 і 45 діб практично не відрізнялися від контрольних значень. Наприкінці експерименту збільшення маси становило 78,2% і 135,7% відповідно. В той же час у дорослих тварин ідентичні умови експерименту уповільнювали зростання маси тіла. Протягом 28 і 45 діб маса тіла дорослих тварин практично не змінювалася або дещо підвищувалася в середньому на 5-6%. Через 28 діб маса тіла цих тварин зросла лише на 12,7%, через 45 діб – на 6,4%.

Однією з можливих причин розбіжності може бути добре відома пластичність молодих тварин та їх здатність краще адаптуватися до реальних умов середовища. На відміну від дорослих, у молодих щурів відносно більша маса вилкоподібної залози (на 1 г маси тіла), вища концентрація в крові та тканинах гормону росту, більша інтенсивність споживання кисню на 1 г білку тканин. Вірогідно, всі ці відмінності та більш висока здатність молоді пристосовуватися до умов існування забезпечували тенденцію до збільшення маси тіла навіть у таких несприятливих умовах як жорстке обмеження рухливості.

 У щурів з АРЗК в атмосферному повітрі зростання маси тіла відбувалося вдвічі повільніше відносно контрольної групи тварин і не перевищувало 15-20% за тиждень. У сумі протягом чотирьох тижнів експерименту маса тіла зросла на 66,6%, що на 57,4% менше вихідних значень для контрольної групи тварин. Ці дані отримано в умовах дихання атмосферним повітрям.

Треба зауважити, що на відміну від жорсткої гіпокінезії, АРЗК має елементи гіпокінезії середнього ступеню. Умови проведення експерименту з АРЗК залишали можливість тварині переміщати тіло в просторі, міняти позу. Проте, тіло тварини знаходилося не в горизонтальному положенні, а мало нахил до лінії горизонту 40-450, що зумовлювало гравітаційне переміщення рідин у краніальному напрямку. Це один із елементів, який моделює реакцію організму на перебування в стані мікрогравітації. Не зважаючи на незвичайне положення осі тіла загальний стан цих тварин протягом всього експерименту залишався задовільним. У них не спостерігалося змін волосяного покрову, а приріст маси тіла майже не відрізнявся від змін маси тіла молодих щурів у стані жорсткої гіпокінезії.

Результати проведених нами дослідів показали, що при обмеженні рухливості та АРЗК в умовах перебування в ШГС відбувається уповільнення приросту маси тіла як молодих, так і дорослих щурів порівняно з контрольними групами тварин. У молодих щурів з обмеженням рухливості через 28 діб перебування в ШГС маса тіла зросла на 37,7%, а через 45 діб – на 63%. У дорослих тварин через 28 діб досліджень спостерігали зниження цього показника на 11,6% і тенденцію до збільшення на 0,5% (Р>0,05) через 45 діб.

За показниками приросту маси тіла у щурів з АРЗК у ШГС виявлено, що максимальне зростання маси тіла відбувалося при режимі подачі ШГС 10/20 хвилин. Це збільшення становило в кінці експерименту 69,4% відносно вихідних значень. За той же термін при режимі подачі 10/10 хвилин цей показник не перевищував 30,2%, а при режимі 20/20 хвилин – 56,9% порівняно з контрольними показниками. 

Таким чином, обмеження рухливості і розвантаження задніх кінцівок щурів неоднаково впливає на динаміку зростання маси тіла молодих і дорослих тварин. Спільна дія гіпокінезії і зниженого парціального тиску кисню в газовій суміші гальмує приріст тіла щурів пропорційно тривалості експерименту. А з трьох застосованих режимів впливу штучних газових сумішей оптимальним виявилося співвідношення у циклі: дереоксигенація тривала 10 хвилин, а ререоксигенація - 20 хвилин.

У проведених дослідженнях маса вилкоподібної залози у щурів кожної вікової групи залишалася достатньо стабільною. Характер зовнішніх впливів і їх тривалість не викликали вірогідних змін цього показника. Із цього можна зробити висновок, що обраний нами варіант обмеження рухливості у молодих і дорослих щурів протягом 28- та 45- діб не викликає вірогідних змін вагових коефіцієнтів вилкоподібної залози. Одноманітність маси залози можна розглядати як свідчення фізіологічної стабільності соматичного стану тварин при гіпокінезії. В серії експериментів з моделюванням АРЗК у молодих щурів відбувалося зниження відносних вагових коефіцієнтів вилкоподібної залози у тварин IV групи, що дихали ШГС зі зниженим Ро2 в режимі 10/20 хвилин. 

Маса наднирників молодих щурів за даними гравіметричного контролю вірогідно збільшувалася (Р<0,05). У дорослих тварин після поєднаної дії 28-добової гіпокінезії і гіпоксії маса наднирників, навпаки, зменшувалася (Р<0,05). Відносні вагові коефіцієнти