Адаптивність сортів озимої пшениці й еколого-біологічні основи регуляції їхньої продуктивності в південному Степу України

Порівняння енерговитрат, пов'язаних з вирощуванням озимої пшениці, з енергоємністю врожаю (коефіцієнт енергетичної ефективності) показало, що за біологічною технологією вони були значно більшими, ніж за традиційною. Коефіцієнт енергетичної ефективності за біологічною технологією виявився більшим для пшениці, розміщеної по пару, в 1, 3, після непарових попередниках – у 1, 5-1, 6 рази, після кукурудзі МВС – в 1, 59 і після озимої пшениці – в 1, 65 рази.

 

Таблиця 8

Економічна та енергетична оцінка технологій вирощування сортів озимої пшениці (в середньому за 1993-1997 рр.)

 

Умовно чистий дохід за біологічною технологією, залежно від сорту, був більшим на 52, 7-90, 9%. Собівартість 1 т зерна склала 124-140 грн. і була в 2, 2-2, 3 рази меншою, рівень рентабельності – у 3, 2-4, 1 рази меншим, а окупність однієї гривні витрат була більш як удвічі більшою, ніж за зональною технологією. Найбільші економічні показники були у сорту твердої пшениці Айсберг одеський, що обумовлено більш високими закупівельними цінами. Серед сортів м'якої пшениці, що висівали після непарових попередників, кращими в економічному відношенні були Альбатрос одеський та Одеська 117.

Отже, на підставі результатів досліджень і узагальнення літературних джерел, можна відзначити, що у південному Степу України доцільно частково перейти від загальноприйнятої зональної до біологічної технології вирощування озимої пшениці переважно по чорному пару. В першу чергу це стосується сортів твердої пшениці, які забезпечують найбільшу економічну ефективність.

 

 

1. Зона південного Степу України є одним з основних регіонів вирощування високоякісного зерна озимої пшениці. Одержаний експериментальний матеріал і набутий досвід виробництва свідчать про те, що підвищення врожайності зерна досягається не тільки завдяки зональній технології, але й біологічній, якщо враховувати сортові особливості та широко використовувати препарати асоціативних азотфіксуючих і фосфатмобілізуючих бактерій та мікробіологічні препарати, що мають фунгіцидну функцію. Все це дає можливість раціональніше використовувати засоби виробництва, одержувати екологічно чисту продукцію і забезпечити збереження навколишнього середовища від забруднення рештками добрив та пестицидів.

2. Польова схожість насіння напівкарликових сортів м'якої і, особливо, твердої озимої пшениці в умовах обмеженої вологозабезпеченості істотно менша, ніж у середньорослих. За оптимальних запасів вологи різниця між сортами несуттєва. Підвищені дози азоту (N120) в умовах недостатньої вологозабезпеченості істотно (на 7-15%) знизили її, тоді як помірні дози (60 кг/га) при оптимальних умовах зволоження, збільшують схожість на 4-5%. Передпосівне протруєння байтаном знижує польову схожість насіння усіх сортів у середньому на 10%, біологічні фунгіциди, навпаки, стимулюють схожість насіння на 3-6% і більш ранню появу сходів.

3. Перед входженням рослин у зиму кущистість середньорослих сортів перевищує на 12, 8-30, 0% її у напівкарликових сортів м’якої пшениці і на 13, 3-66, 5% – у сортів озимої твердої пшениці. Скорочення осінньої вегетації нівелює відмінності між сортами. Обробка насіння байтаном пригнічує процес кущіння пшениці на 12, 0-28, 6%, особливо в умовах погіршення водозабезпечення. Бактеризація насіння ризопланом збільшує кущистість на 5, 5-7, 1%.

4. Регресійний аналіз даних багаторічних спостережень показує, що у середньорослих сортів найвищий рівень зимостійкості формується, коли коефіцієнт кущіння знаходиться в межах 4-6, 5, у напівкарликових – 3, 5-5, 5, у сортів твердої пшениці – 3, 4-3, 9 і маса 100 рослин відповідно 40-80 г, 40-70 і 35-55 г. Формування даного габітусу рослин, як правило, відбувається за сівби в період від 16 до 27 вересня. У міру погіршення умов зимівлі звужуються оптимальні показники кущистості і маси рослин, особливо у напівкарликових сортів м'якої і твердої пшениці.

5. Помірне азотне живлення (N60) підвищує зимостійкість до 3, 0%, особливо при скороченні тривалості осінньої вегетації. Високий рівень азотного живлення (N120) знижує зимостійкість рослин до 9%, переважно при погіршенні умов зимівлі. Вплив біопрепаратів на зимостійкість відповідає дії їх хімічних аналогів, але стабільний по роках.

6. В осінній період дія препаратів асоціативних азотфіксуючих бактерій на розвиток конуса наростання у пшениці, посіяної по чорному пару, адекватна впливу 60 кг/га азоту. Процеси азотфіксації при розміщені пшениці після стерні на фоні повного мінерального добрива і по пару на фосфорно-калійному фоні стимулюють закладання і формування пагонів кущіння (II-III етапи органогенезу), збільшуючи величину конуса наростання. На IV-V етапах органогенезу азотфіксатори сприяють закладанню богатозерних колосків у колосі напівкарликових сортів озимої м'якої і твердої пшениці. Роль бічних пагонів у збільшені кількості зерен в колосі не суттєва, що свідчить про синхронність їхнього розвитку. У середньорослих сортів азотфіксатори збільшили продуктивну кущистість.

7. Протруєння насіння байтаном обмежує розвиток ґрунтової мікрофлори, особливо в осінній період. У весняно-літній період загальна кількість мікроорганізмів зменшується на 50%, а розвиток грибної мікрофлори збільшується майже на 60%. Інокуляція насіння біологічними фунгіцидами (ризоплан, БСП) і азотфіксатором (ризоагрин) стимулює активність ґрунтових мікроорганізмів, а загальна їх кількість збільшується до 50%, актиноміцетів – у 1, 5-2 рази.