Адміністративне законодавство про надання рекламних послуг: особливості сучасного стану

Ст. 7 дає визначення порівняльної реклами, тобто такої, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб’єкта господарювання (підприємця). Така реклама взагалі забороняється, але не визнається неправомірним порівняння, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об’єктивними, корисними для інформування споживачів.

Розділ 6 закону визначає правові засади захисту від недобросовісної конкуренції:

• справи про недобросовісну конкуренцію розглядаються Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями (ст. 27) ;
• особи, права яких порушено діями, кваліфікованими цим законом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців із дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про порушення, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх прав (ст. 28).

Як бачимо, даним законодавчим актом факультативно врегульовано сферу надання рекламних послуг шляхом регламентування захисту осіб, що здійснюють рекламну діяльність, від незаконної конкуренції. Встановлення чіткої системи захисту та відповідальності за дії незаконного характеру створює додаткові гарантії ефективного провадження діяльності у даній сфері. На нашу думку, таке законодавче врегулювання є обов’язковим та обґрунтованим, і повинне розглядатися цілісно у контексті системи адміністративного рекламного законодавства.

Варто зазначити, що норми адміністративного рекламного законодавства можуть міститися й у спеціальних галузевих законодавчих актах. Так, з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України у сфері охорони здоров’я щодо посилення контролю над обігом лікарських засобів, харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок» були встановлені загальні заборони та обмеження щодо реклами лікарських засобів для дітей і підлітків. Також забороняється реклама лікарських засобів, які: не зареєстровані в Україні та виключені з Державного реєстру лікарських засобів України; вживаються та поширюються тільки за рецептами лікарів; містять наркотичні, психотропні, отруйні та радіоактивні речовини. Відповідно до згаданого закону рекламна інформація про лікарський засіб повинна містити: повну (у тому числі міжнародну непатентова- ну) назву лікарського засобу та назву його виробника; інформацію щодо застосування лікарського засобу; інформацію щодо умов зберігання лікарського засобуз обов’язковою позначкою: «в місцях, що недоступні для дітей» [10, с. 19]. Реклама повинна бути спрямована на заохочення раціонального використання лікарського засобу, представляти його об’єктивно, без перебільшення позитивних властивостей. Не допускається обмеження інформації щодо лікарських засобів для медичних та фармацевтичних працівників, окрім випадків, передбачених чинним законодавством [7].

Таким чином, на нашу думку, доцільно виокремити такі особливості сучасного стану адміністративного законодавства про надання рекламних послуг:

• вагома роль базових засад провадження рекламної діяльності, відображених у міжнародно-правових актах;
• відсутність єдиного кодифікованого акта, який би уніфікував увесь національний нормативний масив щодо надання рекламних послуг;
• домінування основоположного закону, який чітко встановлює загальні особливості здійснення рекламної діяльності;
• наявність численних факультативних законів, які своїми нормами доповнюють певні сфери реалізації основного закону;
• поєднання загального та спеціального правового регулювання щодо реклами у окремих сферах чи спеціальних товарів, послуг тощо;
• другорядне значення підзаконного нормативно-правового регулювання.

Висновок. Отже, на підставі проведеного наукового розгляду та аналізу сучасного стану адміністративного законодавства про надання рекламних послуг слід зробити певні аргументовані висновки. До сьогодні серед учених не склалося єдиного підходу щодо трактування поняття та сутності, а також виокремлення характерних особливостей розглядуваних термінів. До того ж, існують певні проблеми і у сфері законодавчого закріплення даних категорій. Зокрема, поняття реклами знаходить своє відображення у чинних галузевих нормативно-правових актах, проте, їх положення є несистемними та позбавленими чіткого регламентування. В основному адміністративно-правові норми про надання рекламних послуг містяться у законодавчих актах, що регулюють особливості рекламної діяльності.

Загалом аналізоване питання сучасного стану адміністративного законодавства про надання рекламних послуг в Україні має велике значення для сучасної доктрини та практики, оскільки є однією із відправних точок вдосконалення та подальшого реформування регулювання у даній сфері. Теоретичні напрацювання у контексті роз-

гляду цього питання потребують доповнень та більш глибокого системного аналізу. Проте, у комплексному вигляді наукові розробки обраної нами теми є достатньо аргументованими та наповненими рядом рекомендацій та пропозицій щодо подальшого розвитку сфери адміністративного законодавства про надання рекламних послуг в Україні.

 

 

1. Словник української мови: в 11 томах. – Том 3. – 1972. – 647 с.
2. Юридическая энциклопедия. Под ред. М. Ю. Тихомирова. – М. – 2001. – 508 с.
3. Большой юридический энциклопедический словарь. Под ред. А. Б. Барихина. – М. – 2000. – 834 с.
4. Адміністративне право України: у двох томах: підручник / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Ко- рецького; [відп. ред. В. Б. Авер’янов]. – Київ: Юридична думка. – Т. 2: Особлива частина. – 2009. – 600 с.
5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Конвенція Ради Європи від 4 листопада1950 року [станом на 01. 06. 2010 р. ] // Офіційний вісник України. – № 13. – 1998. – ст. 270.
6. Європейська конвенція про транскордонне телебачення: Конвенція Ради Європи від 5 травня 1989 р., № ETS (132) [станом на 17. 12. 2008 р. ] // Офіційний вісник України. – № 11. – 2010. – ст. 201.
7. Про рекламу: Закон України від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР [станом на 03. 10. 2014 р. ] // Відомості Верховної Ради України. – № 39. – 1996. – ст. 181.
8. Ромат Є. В. Державне управління рекламною діяльністю в Україні (теоретико-методологічний аспект) / Є. В. Ромат; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2004. – 36 с.
9. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР [станом на 13. 01. 2009 р. ] // Відомості Верховної Ради України. – № 36. – 1996. – ст. 164.
10. Ляпін Д. В. Аналіз стану державного регулювання галузі реклами в Україні з позиції регуляторної політики // Державне регулювання відносин у галузі реклами: проблеми та перспективи. За матеріалами Круглого столу 11 січня 2007 року. – К. : Інститут конкурентного суспільства, 2007. – 192 с.