Адміністративно-правові аспекти реформування системи органів внутрішніх справ України

Мета проекту – підтримати реалізацію концептуальних засад реформування державних інституцій та забезпечити постійне нарощування зусиль усіх державних органів, неурядових організацій і громадськості, використання нових форм і засобів залучення громадськості до охорониправопорядку та профілактичної роботи, співпраці міліції з населенням, забезпечити більш ефективну протидію злочинності, зміцнення правопорядку в країні.

Реформування системи правоохоронних органів передбачає перегляд певних стереотипів, руйнування застарілих традицій, відмову від консервативних поглядів, формування нової ідеології, залучення громадськості до охорони правопорядку та профілактичної роботи [4, с. 150-151].

Реформування правоохоронних органів потребує система кадрового потенціалу, здатного реалізовувати функцію захисту прав людини і громадянина, виконання працівниками міліції своєї компетенції не лише як суб’єкта правоохоронної діяльності у вирішенні завдання захисту прав людини і громадянина, а й як об’єкта, такого, як громадяни України, які також мають свої права і потребують їх кваліфікованого захисту. Таким чином, без належної організації кадрової роботи, відповідних правових та організаційних гарантій персоналу правоохоронних органів у цілому подальший розвиток чи реформування немає ніякої перспективи [4, с. 155].

Аналіз підходів до формування змісту поліцейської служби в демократичному суспільстві за рівнем ефективності та доцільності дозволяє виділити такі її моделі: 1) «по- літик-спостерігач» – характеризується політичною корумпованістю поліції, служінням політичній силі, низьким рівнем професіоналізму, репресивністю, неформальною особистісною поведінкою співробітників; 2) «юрист-професіонал» – надає великого значення верховенству права, порядку, а не політичним перевагам. Від поліцейського вимагається не відданість конкретній особі в управлінських структурах, а компетентність, професіоналізм, відповідальність. Поведінка співробітника суворо регламентована, а при оцінці його діяльності значення надається статистичним даним (кількість арештів, штрафів, розкритих злочинів). Зі «спостерігача» він перетворюється на «солдата суспільства», ініціативного, а не корумпованого; 3) «служіння громадськості» – виникла, як спроба заповнити у поліції другої моделі прогалини щодо відповідальності за безпеку громадян і суспільства. Органи повинні мати не реактивну, а проактивну позицію, здійснюючи постійну профілактику соціальної напруженості та попереджуючи злочини шляхом розв’язання проблем громадян та реалізації програм самообслуговування у сфері забезпечення безпеки. Поліцейський у цьому випадку виконує позитивну, підтримуючу функцію; 4) «раціоналізована» – передбачає використання методів і способів, які вироблені на підставі прагматичного підходу та наукового аналізу. Співробітник перетворюється на аналітика, який досліджує світ соціуму та пропонує обґрунтовані варіанти вирішення проблеми охорони правопорядку і боротьби з правопорушеннями [5, с. 130].

Як зазначає А. В. Кубаєнко, найактуальніше завдання МВС щодо дотримання прав людини – це, насамперед, приведення відомчої нормативно-правової бази до норм міжнародних документів у галузі прав людини та Конституції України; запровадження експерименту стосовно щоденного фіксування стану здоров’я утриманих; розроблення та запровадження нового порядку обліку скарг населення та статистичної звітності, який би відображав скарги на катування та жорстоке поводження (ставлення) з боку працівників міліції; внутрішній моніторинг справ, поданих українськими громадянами до Європейського Суду з прав людини, які стосуються порушень Європейської конвенції про основні права та свободи з боку працівників ОВС; створення інституту виділеної скарги.

При цьому слід пам’ятати, що проблема порушення прав людини не є внутрішньою проблемою діяльності ОВС. Якими б щирими та рішучими не були спроби керівництва ОВС викоренити незаконне насильство в діяльності міліції, цю проблему навряд чи вдасться розв’язати без формування громадської думки щодо одностайного неприйняття таких методів розкриття і розслідування злочинів, без поєднання зусиль населення і тих працівників міліції, хто насправді хоче очистити свої лави і поліпшити роботу ОВС у наглядових радах, громадських комітетах тощо [6, с. 86-87].

Нині в умовах модернізації всієї системи державної служби в Україні, реформування органів внутрішніх справ, їх інтеграції у систему правоохоронних органів зарубіжних країн, закономірно зростає потреба в удосконаленні діяльності міліції України, опти- мізації професійної підготовки персоналу, особливо керівного складу, здійсненні системних перетворень у правовому регулюванні службової діяльності та соціальному забезпеченні працівників ОВС.

Для виконання цих завдань корисно звернутися до зарубіжного досвіду високо- розвинених країн, які традиційно втілюють принципи правової держави, мають розвинені структури громадянського суспільства, сформовані правові системи та налагоджені механізми реалізації правових приписів. Цей посил визначається й інтеграцією України у світові та європейські політичні, правові, економічні й соціальні інститути, внаслідок чого відбувається інтернаціоналізація правового простору, що потребуєкоординації міждержавної правоохоронної діяльності. У зв’язку із цим набуває актуальності забезпечення професійної готовності співробітників органів внутрішніх справ до взаємодії з правоохоронними відомствами інших країн у розв’язанні таких глобальних проблем, як тероризм, транснаціональна злочинність, міжнаціональні конфлікти, торгівля людьми, незаконна міграція, злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків тощо. Викладене вище дає підстави розглядати дослідження організаційно-правових основ поліцейської діяльності за кордоном, і можливість застосування зарубіжного досвіду в удосконаленні професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ України, як актуальну проблему, розв’язання якої має важливе значення для вітчизняної юридичної науки та правоохоронної практики.

Правоохоронні органи багатьох розвинених країн останнім часом зазнають якісних змін, що стосуються змісту й орієнтирів роботи. Реформування поліції спрямоване на зміну пріоритетів її діяльності – з державно орієнтованих на суспільно орієнтовані.