Адміністративно-правові аспекти реформування системи органів внутрішніх справ України

Правоохоронні органи багатьох країн узяли на озброєння і сьогодні активно реалізовують так звану модель Community Policing, що є синтезом традиційних тактик боротьби зі злочинністю та участі громадськості в цій роботі. «Community Policing», по суті, стала новою філософією поліцейської діяльності, за якою поліція сформована згідно з принципом децентралізації її структури, діє на проактивній основі в тісній співпраці з громадянами, спільно визначаючи проблеми та розв’язуючи їх. Відповідно до цієї моделі відбулися зміни в роботі з персоналом поліції. Дослідження переконують, що за такої концепції підвищується задоволеність поліцейських своєю роботою, позитивно змінюється мотивація їхньої праці, розширюється роль працівників поліції в суспільстві, поліпшуються взаємини, як між самими поліцейськими, так і між поліцейськими й громадянами [7].

Україна залишається однією з останніх пострадянських країн, які до цього часу не ухвалили новий закон про поліцію (міліцію). В нашій країні досі залишається чинним Закон «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року. Від часу прийняття згаданого закону на державному рівні не було прийнято цілісного документа щодо реформування вітчизняних органів внутрішніх справ. Всі починання у цій сфері здебільшого завершуються двома загальними рекомендаціями – «перетворити міліцію в поліцію» і «створити цивільне

Міністерство внутрішніх справ відповідно до європейських стандартів».

На думку експерта Центру політико-пра- вових реформ Олександра Банчука, рецептом для покращення ситуації можуть стати рекомендації щодо реформи поліції у Східній Європі – «три малі «д», які перетворюються на одну велику «Д». За словами експерта, деполітизація можлива за умови проведення інституційної реформи. Така реформа полягатиме у виділенні поліції з Міністерства внутрішніх справ. Наприклад, в окремих європейських державах (зокрема, Ірландії, Нідерландах, Данії, Швеції, Норвегії, Швейцарії, Кіпрі) за діяльність поліції в уряді відповідає не міністр внутрішніх справ, а міністр юстиції.

Крім того, для деполітизації потрібно позбавити міністра (як політичну особу) повноважень щодо оперативного управління поліцією, запровадити конкурсний добір на посади службовців (в тому числі керівного складу), закріпити в законі прозорі процедури просування по службі та запровадити чітку і відкриту дисциплінарну процедуру й порядок звільнення осіб зі служби.

Децентралізація органів правопорядку може відбуватися як шляхом створення місцевої поліцій (поліції громад, муніципальної поліції), так і підвищення звітності і підкон- трольності національної поліції місцевим громадам та їх представницьким органам.

Демілітаризація повинна призвести до залучення виключно цивільних державних службовців в апарати міністерств і органів правопорядку.

Реалізація в Україні таких стандартів, на думку експертів Центру політико-правових реформ, має призвести до подальшої демократизації української міліції та перетворити військові, централізовані, політично залежні формування міліції у поліцейську публічну службу, орієнтовану на інтереси громад, яка діятиме під координацією й управлінням цивільного Міністерства внутрішніх справ [8].

Нормативно-правові акти Ради Європи та ЄС, у тому числі ратифікована Україною Європейська хартія місцевого самоврядування, виділяють децентралізацію і субсидіарність, згідно з якими завдання та повноваження публічної влади, зокрема поліції, мають бути передані на такий найнижчий територіальний рівень управління, на якому може бути забезпечена їх максимально ефективна (з огляду надання адміністративних та громадських послуг населенню) реалізація.

Децентралізація функцій з охорони публічного порядку тією чи іншою мірою притаманна майже всім західноєвропейським державам. Багато сучасних західних юристів висловлюють думку про те, що надмірна централізація негативно позначається на діяльності органів влади.

Виходячи з подібних посилань, боротьба з правопорушеннями, а відповідно й управління поліцейськими силами, справедливо розглядаються в Західній Європі, як обов’язок не лише державної, а й регіональної адміністрації. Крім того, такий стан обумовлений і економічним фактором. Розподіл витрат на поліцію між урядом і місцевою владою, безумовно, сприяє економії і раціоналізації використання бюджетів тієї чи іншої сторони [9, с. 310-311].

Слід зазначити, що більшість країн західної демократії зіштовхнулися з проблемою вибору найбільш придатної моделі організації охорони громадського порядку на рубежі ХІХ-Хх століть, коли створювалися сучасні служби поліції. У цей період ідеї самоврядування, як фактора, що забезпечує розвиток демократії і громадського суспільства, розглядалися в числі найбільш прогресивних політико-правових теорій. Самоврядування стало відігравати провідну роль у здійсненні охорони порядку і громадської безпеки при одночасному обмеженні участі в цьому держави. Впроваджувана система базувалася на принципах децентралізації, що характеризується, з одного боку, домінуванням ліберальних поглядів на функціонування суспільства і громадського життя, а з другого, – є відображенням специфічних особливостей розвитку тієї чи іншої країни. Тобто поліція ставала більш наближеною до населення [10, с. 128].

Висновок. Для України особливий інтерес становить досвід держав із вираженим демократичним режимом, що свідчить про неодмінне проектування системи влади в поліцейських організаційних структурах. У країнах, механізм соціального управління яких достатньою мірою децентралізований, поліцейські системи мають, як правило, багаторівневу побудову. Певна децентралізація поліцейських функцій разом із розмежуванням повноважень між судовою і виконавчою владою повинні розглядатися, як найважливіші умови демократії, гарантії дотримання рівноваги між потребами правоохоронної діяльності в застосуванні примусових заходів і необхідністю забезпечення прав і свобод громадян в Україні.

 

1. Гаврилюк Т. Д. Адміністративно-правові засади співпраці міліції (поліції) з населенням: європейський досвід: дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 07 / Т. Д. Гаврилюк. – К., 2011. – 236 с.
2. Січкар В. О. Використання досвіду поліції зарубіжних країн у діяльності міліції по забезпеченню прав та свобод людини (організаційно-правовий аспект) : дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 07 / В. О. Січкар. – Д., 2007. – 178 с.
3. Соболєв В. О. Втілення міжнародних стандартів у професійну діяльність міліції України, як фактор гуманізації її зв’язків із населенням / В. О. Соболєв, О. Н. Ярмиш // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2005. – Вип. 30. – С. 8-15.
4. Берестовський І. В. Роль органів внутрішніх справ у реалізації функції захисту прав людини і громадянина: дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 01 / І. В. Берестовський. – К., 2012. – 215 с.
5. Плугатар Т. А. Відомчий контроль за забезпеченням прав та свобод громадян в адміністративній діяльності міліції: дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 07 / Т. А. Плугатар. – К., 2011. – 223 с.
6. Кубаєнко А. В. Адміністративно-правове регулювання забезпечення прав та свобод громадян у діяльності правоохоронних органів України: порівняльний аспект: дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 07 / А. В. Кубаєнко. – О., 2011. – 219 с.
7. Бесчастний В. М. Міжнародний досвід у діяльності міліції України / В. М. Бесчастний // ВІЧЕ. – 2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. viche. iпfo/joumal/1780/.
8. Статус поліції: міжнародні стандарти і зарубіжне законодавство / за заг. ред. О. А. Банчука. – К. : О. М. Москаленко, 2013. – 588 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. pravo. org. ua/files/ebook/PS_05__4_2. pdf.
9. Когут Я. М. Організація системи охорони громадського порядку поліцією європейських країн / Я. М. Когут // Наук. вісн. – Львів, 2009. – Вип. 1. – С. 310-317.
10. Мамай К. В. Окремі питання організації діяльності поліції зарубіжних країн щодо попередження групових порушень громадського порядку та масових безпорядків / К. В. Мамай // Наука і правоохорона. – 2013. – № 1 (19). – с. 127-132.