Аграрний капітал України і світовий продовольчий ринок: оглядова статистика експорту окремих товарів (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

Найбільш успішним для власників цукрових заводів став сезон цукроваріння 1911-1912 рр., коли було досягнуто рекордного вивозу на зовнішні ринки – у країни Європи й Азії (див. таблицю 1).

 

 

 

Дані таблиці демонструють величезне зростання цукрового експорту до країн Західної Європи порівняно з сезоном цукроваріння 1907-1908 рр. – з 8°942°024 до 20°870°434 пудів. Лише до Великобританії було вивезено понад 15, 3 млн. пудів цукрового піску. Цей успіх став переважно наслідком кліматичних особливостей того року, коли відбулося різке падіння врожайності буряків і відповідне зниження виробництва цукру в Німеччині, Франції, Австро-Угорщині тощо. Значно більше було відправлено цукру й у країни Азіатського континенту – 10°768°605 пудів. Тут головним ринком збуту цукру для українських і російських виробників став Іран – 5°358°065 пудів.

По відношенню до суто українських виробників солодкого продукту слід вказати, що у 1911-1912 рр. з цукрових заводів було відправлено до морських портів і прикордонних митниць 31°713 тис. пудів цукрового піску та рафінаду [10, с. 343]. Безперечно, певна частина цього величезного вивозу реалізовувалась у портових містах та їх околицях. Надалі ж вивіз цукру з Російської імперії різко зменшується, що засвідчують дані таблиці 2.

 

 

Таким чином, вивіз цукру на європейський ринок зменшився в 1913 р. порівняно з 1911-м календарним роком у 7 разів, а на ринки азіатських країн, навпаки, зріс на 12, 13%. До того ж вказаний продукт реалізовувався на азіатському ринку за вищими цінами.

Зменшення хлібного й цукрового експорту сигналізувало про загрозу погіршення позитивного сальдо торгового балансу країни. На це звернув увагу професор І. Озеров під час обговорення бюджету в Державній раді 27 березня 1911 р. : “Якщо в наступні роки збір зернових культур не буде збільшуватися в обсязі зростаючих потреб країни, – заявив він, – то наш вивіз, щорічно зменшуючись, може припинитися, а разом з ним зникне той фундамент, на якому побудовано наш бюджет” [2, с. 1894].

Однак зменшення хлібного і цукрового експорту було компенсоване вивозом на зовнішні ринки іншої продукції сільського господарства, що вироблялася в економіях великих аграріїв. Найбільше значення мали деревина, льон, спирт і вироби з нього, частково продукти тваринництва тощо.

Суттєва виручка на зовнішніх ринках у ті роки надійшла, окрім хлібних культур, від продажу деревини та пиломатеріалів. У 1911 р. за ліс і вироби із деревини (дошки, шпали тощо) було отримано 141°590 тис. руб., у 1912 р. – 152°490, у 1913 р. – 163°690 тис. руб. За іншими даними, у 1912 р. на світовий ринок було вивезено 428°045°413 пудів деревини і пиломатеріалів вартістю 153°380°308 руб., у тому числі в Францію – 102°320°040 пудів на 67°382°450 руб. [9, с. 45]. Експорт деревини в Німеччину становив: у 1905 р. – 2075 тис. т, 1906 р. – 2863, 1907 р. – 3505, 1908 р. – 3400, 1909 р. – 3827, 1910 р. – 3521 тис. т. Частка Російської імперії в обсязі ввезеного на ринок Великобританії лісу становила 47% [5, с. 90-91]. Конкурентами вітчизняних лісоторговців були комерсанти Австро-Угорщини, США, Канади, Швеції, Норвегії, Румунії та деяких інших країн.

Деревина вивозилася залізницями до морських портів і сухопутних митниць на західному кордоні, а також сплавлявся з верхів’їв Дніпра, Дністра та інших українських рік. Вивіз за кордон залізницями шпал становив у 1907 р. – 28 млн. пудів, 1908 р. – 36, 1909 р. 28, 1910 р. – 26 млн. пудів. Український пиляний ліс був популярним на німецькому ринку, а у Сілезії взагалі займав домінуюче становище. На ринки Південної Європи і Близького Сходу деревина і пиломатеріали з України потрапляли переважно залізницями, а Дніпром через Миколаїв. У 1907 р. через Миколаївський порт на світовий ринок було вивезено 79°910 пудів, у 1908 р. 541°500, у 1909 р. – 524°359, у 1910 р. – 617°694 пуди деревини [3, с. 7641].

Цінним експортним товаром, що забезпечував надходження іноземної валюти, був льон і пряжа з нього – вироби переважно приватновласницьких господарств. Якщо в 1911 р. дефіцит вивозу хлібних культур був певною мірою перекритий експортом цукру, то в 1912 р. – льоном. У 1911 р. льону, лляного насіння і пряжі з Російської імперії було вивезено на 70°410 тис. руб., а в 1912 р. – на 107°580 тис. руб. Із 22, 5 млн. пудів лляного волокна, що вироблялося щорічно, у середньому близько 15 млн. пудів вивозилося на зовнішні ринки [6, с. 73]. За іншими підрахунками, у 1912 р. з Російської імперії було вивезено конопляного і лляного насіння, пряжі й волокна на суму понад 136