Аграрний капітал України і світовий продовольчий ринок: оглядова статистика експорту окремих товарів (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

Західної Європи [9, с. 40, 43-44]. Зокрема, упродовж 1909-1911 рр. об’єми експорту до Бельгії склали 249 тис. т насіння льону, 861 тис. тон волокна і пряжі [11, с. 246]. У 1911-1913 рр. з українських губерній вивезено на світовий ринок насіння олійних культур 10, 3 млн. пудів, із них через чорноморсько-азовські порти – 6 млн. пудів, через кордон з Австро- Угорщиною – 0, 9, із Пруссією – 2, 7, через порти Балтики – понад 0, 5 млн. пудів. Середньорічний вивіз насіння олійних культур у 1909-1913 рр. через азово- чорноморські порти й митниці на західному кордоні становив 2517, 5 тис. пудів. Конкурентами російських експортерів волокна і пряжі з конопель та льону були виробники Канади, Аргентини, Чилі тощо. Насіння олійних культур на західному сухопутному кордоні експортувалося через Підволочиську митницю, далі транзитом через Голландію до Великобританії [1, с. 2].

Проте на початку ХХ ст. обсяги вивозу льону з України знижувалися. У значних обсягах вивозився з українських губерній спирт і вироби з нього. Із Правобережної України в 1886-1890 рр. експортувалося щороку у середньому по 736 тис. відер спирту, а в 1891-1895 рр. – по 385 тис. відер, що становило від 14, 1% до 27% загальноімперського експорту. Вивіз спирту з губерній Лівобережної України у 1886-1890 рр. виражався середньою цифрою у 378 тис. відер, або 7, 2% від усього експорту з імперії. Більша частина вказаної продукції, вивезеної з України, користувалася попитом у країнах Близького Сходу на Балканському півострові [12, с. 42].

У структурі експорту приватновласницьких господарств помітне місце займали також коні, велика рогата худоба й вівці. У 1891 р. в Україні налічувалося 836 маєтків, де налічувалося понад 50 коней (у кожному), а в 1912 р. – 1069. До того ж великі землевласники вирощували на своїх кінних заводах породистих скакунів чисельністю декілька десятків, а інколи й сотень голів. Як породисті, так і робочі коні користувалися попитом на зовнішніх ринках, особливо в Австро-Угорщині та Німеччині. За десятиліття 18711880 рр. з Російської імперії щорічно вивозилося у середньому близько 22 тис. коней. У наступні роки кінський експорт був дуже нерівномірним і коливався впродовж 1881-1896 рр. від 21 до 65 тис. голів на рік. З українських губерній у 1909-1911 рр. було відправлено на зовнішні ринки понад 37 тис. коней і лошат старших вікових груп, зокрема в 1909 р. – 13°603, у 1910 р. – 11°956, у 1911 р. – 11°498голів.

У зв’ язку з розширенням масштабів освоєння цілини в південному степовому краї та конкуренцією австралійської вовни в українських та власне російських губерніях у приватновласницьких господарствах відчутно занепало вівчарство, що, очевидно, негативно позначилося на експорті. Середньорічний вивіз овець на зовнішні ринки з Російської імперії за 1881-1885 рр. становив близько 350 тис. голів, а в 1911 р. – тільки 72°068. З Одеського порту в 1890-1896 рр. щорічно вивозилося у середньому по 74, 3 тис. овець. Через сухопутний європейський кордон у 1886-1890 рр. експортувалося 1839 тис. пудів вовни. У ті роки Україна давала понад 50% загального її вивозу з імперії.

В останній чверті ХІХ ст. розвивалося й торгове скотарство. Закупівля домашньої худоби велася найчастіше прасолами (скупниками) – як у землевласників, так і селян. Її відправка на ринки Центральної і Західної Європи збільшувалася внаслідок прокладання залізниць і зменшення транспортних витрат. По мірі поступового переходу на стійлову відгодівлю великої рогатої худоби зростав інтерес великих землевласників до зовнішніх ринків [18, арк. 70-70зв]. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. поза межі України експортери вивозили щорічно близько 50 тис. голів великої рогатої худоби. Більш докладні статистичні дані щодо вивозу на світовий ринок великої рогатої худоби містяться у численних працях сучасних дослідників. Згідно з ними, з дев’яти українських губерній було вивезено в 1909 р. 94°780 голів, у 1910 р. 87°064, у 1911 р. – 88°8б9, а за три роки – 270°713 голів великої рогатої худоби. Найбільшими експортерами були сільські господарі Подільської, Київської, Чернігівської і Херсонської губерній [10, с. 324].

Отже, представники аграрного капіталу України, маючи у своєму розпорядженні об’ємні земельні угіддя та більш-менш належні для переробки сільськогосподарської сировини технічні і матеріальні засоби, займав відносно надійні позиції на світовому ринку. Ця специфіка, принаймні на певний час, істотно сприяла стабільності внутрішніх цін. Однак, навіть надходження певної кількості іноземної валюти не могло нівелювати наявні недоліки в організаційній структурі зовнішньої торгівлі та загальну слабкість транспортно-промислової інфраструктури. Відтак, все більш очевидною ставала тенденція до скорочення частки окремих видів аграрної продукції.

 

1. Бюллетени справочной части по внешней торговле. – 1913. № 3. – С. 2.
2. Горно-заводское дело. – 1911. – № 13. – С. 1894.
3. Горно-заводское дело. – 1913. – № 32/33. – С. 7641.
4. Известия Киевского общества сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности. – К., 1916. – С. 23.
5. Обзоры главнейших отраслей промышленности и торговли за 1910год. – СПб., 1911. – 180 с.
6. Промышленность и торговля. – 1911. – № 2. – С. 73.
7. Промышленность и торговля. – 1914. – № 5. – С. 253.
8. РадцигА. Влияние железных дорог на сельское хозяйство, промышленность и торговлю / А. Радциг. – СПб. : Деп. ж/д М- ства пути сообщений, 1896. – 267с.
9. РафаловичА. Г. Русский вывоз во Францию: Справочная книга для русских экспортёров / А. Г. Рафалович. – Париж: Издание русской торговой палаты, 1916. – 104 с.
10. РеєнтО. П., Сердюк О. В. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861-1914 рр.) / О. П. Реєнт,
11. О. В. Сердюк / НАН України. Інститут історії України. – К. : Ін-т історії України, 2011. – 365 с.
12. Русский экспорт. – 1912. – № 10/11. – С. 246.
13. Русский экспорт. – 1915. – № 3/4. – С. 42.
14. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – Ф. 442. – Оп. 635. – Спр. 690.
15. Там само. – Ф. 442. – Оп. 637. – Спр. 545.
16. Там само. – Ф. 730. – Оп. 1. – Спр. 243. – 28 арк.
17. Там само. – Ф. 730. – Оп. 1. – Спр. 523. – 7 арк.
18. Там само. -Ф. 830. – Оп. 1. -Спр. 1293.
19. Там само. – Ф. 2163. – Оп. 1. – Спр. 27. – 105 арк.