Актуальні питання визначення підсудності адміністративних справ за участю органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб

Проаналізуємо категорію адміністративних справ із приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності (п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС України). Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень. Такі справи визначаються ст. 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. та розглядаються районними, районними в містах, міськими чи міськрайонними судами в порядку, встановленому цим кодексом [4]. Адміністративні суди не вирішують такі справи, однак вони за відповідними позовними заявами мають повноваження на перевірку законності вирішення таких справ іншими органами (крім судів). Саме такі справи підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності [5, с. 72]. До правових актів індивідуальної дії належать також рішення (постанови) про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності, прийняті суб’єктами владних повноважень (крім суду). Оскарження рішень (постанов) суб’єктів владних повноважень у справах про адміністративні правопорушення здійснюється шляхом подання адміністративного позову до місцевого загального суду як адміністративного суду. Відповідачем щодо рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності поряд з іншими можуть виступати адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад [6, с. 278].

Таким чином, крім традиційних суто управлінських повноважень, органи місцевого самоврядування можуть реалізовувати юрисдикційні повноваження, а всі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності їх у справах про притягнення до адміністративної відповідальності підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам у порядку адміністративного судочинства.

Проаналізуємо категорію адміністративних справ щодо спорів фізичних осіб із суб’єктами владних повноважень із приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, отримання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат і пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг (п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України). Під час вирішення цієї категорії адміністративних справ необхідно керуватись нормативно-правовими актами України, зокрема Конституцією України, КАС України, рішеннями Конституційного Суду України, законами України, підзаконними нормативно-правовими актами [5, с. 73]. Водночас на практиці виникають труднощі у визначенні питання, чи є сторона в справі органом місцевого самоврядування або ж органом державної влади.

Для правильного вирішення цього питання необхідно звернутись до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у якій зазначено, що система місцевого самоврядування включає такі органи: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Водночас відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Аналіз цих норм свідчить про те, що адміністративні справи, у яких сторонами є відділи й управління виконавчих органів рад, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам [7, с. 131].

Незважаючи на досконале правове регулювання визначення предметної підсудності таких справ, місцеві загальні суди як адміністративні суди допускають помилки та безпідставно в порядку п. 6 ч. 3 ст. 108 КАС України повертають позовні заяви або в порядку ст. 22 КАС України передають такі справи до окружних адміністративних судів, обґрунтовуючи свої висновки непідсудністю їм цих справ [8, с. 140]. Зокрема, такі помилки місцеві загальні суди як адміністративні суди допускають під час вирішення справ за позовами фізичних осіб до управлінь (відділів) праці й соціального захисту відповідних рад про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання провести перерахунок розміру соціальної допомоги. Так, повертаючи позовні заяви в порядку, передбаченому п. 6 ч. 3 ст. 108 КАС України, вказані суди виходять із того, що в таких справах належним відповідачем, який має залучатись до участі в справі, є Міністерство соціальної політики України (орган державної виконавчої влади). В обґрунтування цієї позиції суди роблять висновок, що така справа є предметно підсудною окружному адміністративному суду, а не загальному суду як адміністративному суду [7, с. 132].

Що ж стосується адміністративних справ, у яких провадження є відкритим, загальні суди як адміністративні суди передають ці справи в окружні адміністративні суди вже за правилами ст. 22 КАС України, притягнувши до участі в справі органи державної влади, а в окремих випадках навіть без притягнення, мотивуючи це тим, що таке притягнення має здійснити окружний адміністративний суд, якому передається відповідна справа. Такі судові рішення не узгоджуються з процесуальними положеннями адміністративного судочинства, зокрема й нормою ч.