Англія

Предмет:

Тип роботи:

Конспект заняття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

уславився не своїми управлінськими талантами, а набожністю, за що й отримав відповідне прізвисько. За його правління королівська влада ослабла, частково були розпущені армія і флот, який із X ст. перебував у постійній бойовій готовності. Особливо сильним за Едуарда був вплив ерла Уессекса, Годвіна. Однак у 1051 р. під впливом своїх норманських радників Едуард відсторонив Годвіна від справ. Це призвело до громадянської війни, адже родині останнього належали землі, які охоплювали половину території Англії. Годвін був розбитий і вигнаний з Англії, однак уже за рік повернувся, розбив війська короля й домігся повернення своїх володінь, посади і вигнання нормандців із країни. Після смерті Годвіна у 1053 р. місце першого радника успадкував його син, Гарольд Годвінсон. У 1066 р. Едуард помер, заповівши свій трон герцогу Нормандському Вільгельму. Однак англійська знать одностайно, проголосила королем Гарольд а. Це й стало приводом для норманського вторгнення у 1066 р.

Обрання Гарольда королем було оскаржено Вільгельмом Норманським. Спираючись на волю короля Едуарда, а також на клятву вірності Гарольда, нібито складену ним під час поїздки до Нормандії у 1064-1065рр., апелюючи до необхідності захисту англійської церкви від узурпації і тиранії, Вільгельм висунув свої претензії на корону Англії та почав підготовку до збройного вторгнення. Одночасно про своє право на англійський престол заявив і Харальд Суворий, король Норвегії, чий попередник у 1038 р. уклав договір із сином Кнуда Великого про взаємне спадкування королівств у випадку бездітності одного з монархів. Норвезький король також почав готуватися до завоювання Англії.

На початку 1066 р. Вільгельм почав підготовку до вторгнення до Англії. Він отримав схвалення цієї експедиції від зборів баронів свого герцогства. Репутація Вільгельма забезпечила прихід у його армію рицарів із Фландрії, Аквітанії, Бретані і нормандських князівств Південної Італії. Вільгельм також домігся підтримки імператора і папи Олександра II, який сподівався зміцнити позиції папства в Англії. Загальна кількість нормандської армії виросла до 7 тис. осіб, для перевезення яких був підготовлений флот із 600 кораблів. Підготовка до походу завершилася до серпня 1066 р., однак зустрічний північний вітер тривалий час не Дозволяв розпочати переправу через Ла-Манш.

Король Гарольд готувався дати відсіч нормандським завойовникам. Він скликав національне ополчення зі всіх областей Англії й розмістив війська уздовж південного узбережжя. Швидкими темпами формувався новий флот, на чолі якого став сам король. У травні Гарольду вдалося відбити напад Тостига на східні регіони країни. Однак у вересні англосаксонська система військово-морської оборони розпалася: брак продовольства змусив короля розпустити флот. У середині вересня у північно-східній Англії висадилася величезна армія норвезького короля Харальда Суворого. Розбивши 20 вересня ополчення північних графств у битві під Фулфорді, норвежці підкорили Йоркшир. Король Гарольд був змушений залишити свої позиції на південному узбережжі й стрімко рушити на північ. 25 вересня у битві при Стамфорд-Бриджі англійські війська ущент розгромили норвезьких вікінгів, Харальд Суворий був убитий, а залишки його армії відпливли до Скандинавії.

Через три дні після битви при Стамфорд-Бриджі нормандська армія герцога Вільгельма переправилася через Ла-Манш. Підійшовши до м. Ґастінґс, Вільгельм зайняв оборону і став очікувати підходу англійських військ.

Довідавшись в Йорку про висадку нормандців, Гарольд II швидким маршем рушив на південь. За вісім днів Гарольд здолав відстань від Йорка до Лондона і, не гаючи часу, виступив назустріч нормандській армії. Англосаксонські війська, які мав у розпорядженні Гарольд, налічували близько 7 тис. воїнів. В основному, це були учасники битви при Стамфорд-Бриджі й ополчення; І околиць Лондона. Незважаючи на швидкість руху англійців, ефект несподіванки був пропущений. Довідавшись про підхід Гарольда, 14 жовтня 1066 р. нормандські війська атакували англосаксонську армію.

У битві при Ґастінґсі англійські війська, незважаючи на героїчний опір, були розгромлені кавалерією Вільгельма. Кілька тисяч англійців полягли в битві. Був убитий і король Гарольд. У країні не залишилося лідера, здатного організувати опір нормандцям. Бій при Ґастінґсі став поворотним моментом в історії Англії.

Після битви при Ґастінґсі Англія виявилася відкритою завойовникам. Головним центром опору залишався Лондон, де новим королем був проголошений Едгар Етелінг, останній представник давньої Уессекської династії. Але війська Вільгельма, захопивши Дувр і Кентербері, оточили Лондон. Лідери національної партії – архієпископ Стіганд, ерли Едвін і Моркар, сам молодий Едгар Етелінг – були змушені скоритися. В Уоллінгфорді й Беркхемстеді вони склали клятву вірності Вільгельму і визнали його королем Англії. Незабаром нормандські війська увійшли до Лондона. 25 грудня 1066 р. у Вестмінстерському абатстві Вільгельм був коронований королем Англії.

Остаточне підкорення Англії нормандцями завершилося до 1070-1075 р. У результаті завоювання до Англії були перенесені класичні форми феодалізму і військове-ленної системи, створена централізована держава із сильною королівською владою. Різко посилилася орієнтація країни на континентальну Європу, а традиційні зв'язки зі Скандинавією ослабли. Завоювання справило також значний вплив на розвиток англійської культури й мови. У результаті адаптації північно-французьких державних і соціальних інститутів до англосаксонської правової традиції сформувалася система англо-нормандської монархії, що проіснувала до середини XII ст. і стала підґрунтям середньовічної англійської держави.

3. Перші Плантаґенети.

Робота в групах.

Під час підведення підсумків роботи представники груп, які працювали за однаковими темами, висвітлюють частину питань, запропонованих у плані, або роблять альтернативні доповіді, або одна