Англія

4. «Велика хартія вольностей».

Фронтальна бесіда.

1) Розкрийте зміст поняття монархія.

2) Що таке станова монархія?

3) Коли і з яких причин у країнах Європи відбувався перехід до станової монархії?

Розповідь учителя.

Дуже своєрідно відбувався перехід до станової монархії в Англії – країні, яка не знала феодальної роздробленості. Як і у Франції, там мали місце соціально-економічні чинники, що сприяли державній централізації. Посиленню королівської влади в Англії [ сприяло і зближення в економічному й правовому відношенні рицарства, міщан і вільного селянства.

Однак перехід до станово-лредставницької монархії в Англії не був простим. Сильна державна влада після Генріха II опинилася п руках короля Річарда Левине Серце. Усю свою енергію Річард спрямував на організацію хрестових походів, що призвело до величезних витрат і посилення влади великих баронів за його відсутності. Після Річарда королем став Іоанн Безземельний, який невдалими війнами і поразками в зовнішній політиці довів країну до розорення. Утрата земель у Нормандії, конфлікт із Папою Римським, що закінчився для короля сплатою великого штрафу, порушення феодальних звичаїв у стосунках короля зі своїми васалами, свавілля королівських чиновників – усе це призвело до відвертого заколоту.

Першими в боротьбу за обмеження королівського свавілля вступили барони, їх підтримало рицарство, яке було незадоволене безпідставними поборами. Коли військо, зібране з баронів і рицарів, у 1215 р. вирушило до Лондона, міщани відкрили міську браму й підтримали повстанців. Іоанн Безземельний був змушений визнати свою поразку. Тиждень тривали переговори сторін, які не довіряли одна одній. Нарешті, у червні 1215р. король скріпив своєю печаткою документ, складений баронами, що отримав назву Великої хартії вольностей 1215 р.

Вимоги Хартії задовольняли передусім інтереси церковних феодалів і великих баронів, які очолювали боротьбу проти королівського свавілля.

Іоанн Безземельний визнавав права англійської церкви й обіцяв «на вічні часи», що вона буде вільною й володітиме своїми правами і своїми вільностями в недоторканності (ст. 1). Хартія докладно визначала васальні відносини, обмежувала певні права монарха. Сума рельєфу – феодального платежу королю-сюзерену, який сплачував спадкоємець за право вступити у володіння земельною власністю після смерті графа або барона – васалів короля, – установлювалася залежно від розміру землеволодіння, яке переходило в спадщину. Неповнолітні спадкоємці зовсім звільнялися від сплати рельєфу (ст. 2, 3). У багатьох статтях відображені інтереси баронів: були встановлені докладні правила щодо опіки над спадкоємцями васалів, порядок спадкування; значні поступки баронам були зроблені і в тих статтях, де йшлося про заповідні ліси та річки (ст. 47, 48, 53). Ще відвертіше інтереси баронів відображені у статті 21, відповідно до якої «графи і барони будуть штрафуватися не інакше, як за посередництвом рівних собі» і відповідно до роду провини. Стаття 34 забороняла королівське втручання в суперечки великих феодалів зі своїми васалами про вільні земельні держання шляхом видання особливих наказів про передачу цих справ до королівського суду. Були задоволені й інші вимоги феодалів, аж до випровадження з Англії іноземних рицарів і повернення раніше конфіскованих земельних володінь.

Королівську владу значно обмежувала стаття 12 Хартії, де Іоанн Безземельний обіцяв, що ні щитові гроші, ні будь-яка інша грошова допомога не будуть збиратися і вимагатися інакше як «за загальною радою королівства», за винятком трьох випадків – коли вони потрібні для викупу короля із полону, посвячення в рицарі первородного сина короля і для видання першим шлюбом заміж первородної королівської дочки, «і для цього належить брати лише помірну грошову допомогу». Стаття 14 визначала склад цієї ради: «А для того, щоб мати загальну раду королівства при оподаткуванні грошовою допомогою в інших випадках, крім трьох вищезгаданих, або для оподаткування щитовими грішми, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо і, крім того, накажемо покликати огулом, через шерифів і бейліфів наших, усіх тих, хто держить від нас безпосередньо». Таким чином, рада королівства являла собою збори всіх безпосередніх васалів короля, де провідна роль також належала баронам.

У Хартії знайшли також відображення інтереси рицарства та інших вільних держателів землі. Однак якщо статті, присвячені правам баронів, сформульовані старанно й докладно, то про рицарів Хартія говорить лаконічно. Барони пообіцяли рицарям такі само права, які для себе по відношенню до короля як свого сеньйора: не вимагати з рицарського лена або іншого вільного держання більшої служби, ніж встановлено звичаєм (ст. 16) ; не брати з вільних людей грошової допомоги, крім як для викупу сюзерена з полону і посвячення в рицарі його первородного сина або для видання заміж першим шлюбом його первородної дочки, і для цього «належить брати лише помірну грошову допомогу» (ст. 15). Стаття 60 вимагала від феодалів дотримуватися щодо своїх власних васалів усіх звичаїв і вільностей, які встановлені по відношенню до королівських держателів.

Ще менше уваги приділяє Хартія інтересам міського населення. Установлювалася, наприклад, єдність мір і ваги. Так, стаття 35 проголошує: «Одна міра вина хай буде по всьому нашому королівству, і одна міра пива, і одна міра хліба, а саме лондонська четверть, і одна ширина фарбованих сукон і нефарбованих та сукон для панцирів, а саме два лікті між краями;