Антимонопольний контроль за концентрацією господарських структур на рівні регіону

1 2 3

США 60 – 65%

і більше 1. Здійснення концентрації з метою обмеження виробництва або торгівлі між декількома штатами чи з іноземними країнами

2. Монополізація ринку (суттєве обмеження конкуренції чи створення монополії)

ЄС

40 – 45%

і більше 1. Здійснення концентрації, яка може завдати шкоду торгівлі між державами-членами ЄС у вигляді обмеження чи спотворення конкуренції

2. Здійснення концентрації, яка має своєю метою обмеження чи спотворення конкуренції в межах Спільного ринку

Японія

50%

і більше 1. Здійснення концентрації, внаслідок якої фактично обмежується конкуренція у встановленій сфері торговельних відносин

2. Здійснення концентрації шляхом несумлінних угод.

3. Формальні заборони конкретних способів економічної концентрації

Російська

Федерація 65% і більше 1. Здійснення концентрації, що може призвести до виникнення чи посилення домінуючого становища суб'єкта господарювання та (або) до обмеження конкуренції

2. Подання до антимонопольних органів недостовірних відомостей про концентрацію

 Україна більше 35% Законодавчо підстави заборони економічної концентрації не встановлені

 

При цьому кожна із проаналізованих моделей антимонопольного контролю за злиттям має свої особливості. Так, в США застосовують структуралістичний підхід до оцінки концентрації господарських структур. Федеральні антимонопольні органи США проявляють скептицизм у відношенні більшості арґументів щодо очікуваної від економічної концентрації ефективності, особливо у випадках, коли ці переваги можуть бути отримані іншим (відмінним від злиття) засобом. Міністерство юстиції США та Федеральна торговельна комісія при оцінці наслідків концентрації господарських структур використовують чіткі якісні та кількісні критерії, які дозволяють готувати обґрунтовані рішення про погодження чи заборону злиття компаній.

Для антимонопольної політики країн ЄС характерним є застосування біхевіористичних підходів до оцінки заявленої концентрації. Конкурентне законодавство країн Західної Європи дозволяє, як виняток, здійснення концентрації господарських структур з антиконкурентними цілями. Погоджуючи злиття господарських структур, Європейська комісія досліджує економічну концентрацію не тільки формально – за змінами в структурі ринку ЄС, а й з урахуванням реальних економічних умов, впливу глобальної конкуренції.

Японський досвід антимонопольного контролю за концентрацією господарських структур має цінність в тому, що законами Японії заборонені певні засоби економічної концентрації (незалежно від настання можливих негативних наслідків), зокрема, заборонено сумісництво керівних посад в двох і більше конкуруючих фірмах. Всі великі японські компанії зобов'язані щорічно звітувати перед антимонопольним відомством про всі акції, які знаходяться у них у власності або в управлінні.

Антимонопольний контроль за економічною концентрацією в Російській Федерації характеризується ліберальним підходом до обмеження конкуренції внаслідок злиття компаній. Антимонопольне законодавство Російської Федерації відносно економічної концентрації не носить сугубо заборонного характеру, надаючи учасникам концентрації можливість довести, що позитивний економічний та соціальний ефект від концентрації перекриє пов'язану з її здійсненням шкоду для конкурентної середи.

Міністерство Російської Федерації з антимонопольної політики та підтримки підприємництва, досліджуючи наслідки заявленого злиття компаній, враховує проблеми демонополізації та розвитку конкуренції на федеральному, галузевому та регіональному рівнях, існування порушень антимонопольного законодавства з боку учасників концентрації, а також фактори інтеграції російської економіки до світової системи господарювання.

Порівняльний аналіз антимонопольного контролю за концентрацією господарських структур, що здійснюється в окремих країнах з розвинутою ринковою економікою, показав, що для всіх досліджених антимонопольних процедур характерним є широке використання системи винятків із загального правила заборони антиконкурентного злиття з метою захисту внутрішніх інтересів своїх країн.

За 7 років, з 1994 до 2000 рр., органами Антимонопольного комітету України було прийнято 3852 рішень з економічної концентрації, з яких 3720 – про надання згоди та 132 (або 3, 43%) – про відмову в погодженні концентрації. Донецьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України за цей період було прийнято 122 рішення, в тому числі 2 (або 1, 64%) про відсутність підстав для погодження концентрації господарських структур. Міжнародна практика показує, що кількість заборон на злиття не перевищує 2−3% загальної кількості справ. Вважається, що попередження обмеження конкуренції в цих 2−3% випадках виправдовує складний механізм відслідковування всіх великих концентрацій господарських структур (рис. 2).

Аналіз рішень органів Антимонопольного комітету України про заборону злиття показав, що підставами для відмови у погодженні економічної концентрації були:

монополізація ринку в результаті концентрації господарських структур (поява суб'єкта господарювання з ринковою часткою більш 35%) ;

усунення потенційної конкуренції (відмова учасника (або учасників) концентрації від виходу на ринок в якості самостійного незалежного суб'єкта).

При цьому, також було враховано високі бар'єри вступу на ринок, на якому об'єднуються конкуренти, та негативні економічні наслідки вже здійсненої концентрації.

 

1994 1995     1996           1997           1998            1999          2000

Роки

Рис. 2. Частка рішень органів Антимонопольного комітету України про заборону концентрації в загальній їх кількості

 

Вивчення справ Антимонопольного комітету України щодо забороненої концентрації господарських структур дозволило також виявити наступні проблеми ефективної роботи механізму запобігання монополізації ринку внаслідок злиття компаній: відсутність розроблених аналітичних методів розгляду справ та заяв з економічної концентрації, які б дозволили достовірно встановлювати, коли певні види злиття можуть спричинити шкоду конкуренції; відсутність методик дослідження існування відносин контролю між самостійними в юридичному