Антимонопольний контроль за концентрацією господарських структур на рівні регіону

оцінка засобів вирішального впливу одних суб'єктів господарювання на господарську діяльність інших;

аналіз видів діяльності та розрахунок ринкових часток учасників групи компаній, дослідження динаміки цих часток за останні 2 роки;

характеристика тенденцій розвитку галузей, в яких здійснюють діяльність пов'язані господарські структури;

розробка шляхів структурних перетворень всередині групи з урахуванням результатів проведеного аналізу та вимог антимонопольного законодавства.

Наступним першочерговим етапом вдосконалення антимонопольного контролю за економічною концентрацією (в аспекті інтеграції України до ЄС) повинно стати обґрунтування впровадження у вітчизняну господарську практику новітніх європейських розробок попередження обмеження конкуренції в процесі концентрації господарських структур, адаптованих до української економіки, яка характеризується особливими «перехідними» рисами.

 

 

Виконане наукове дослідження дозволяє сформулювати ряд висновків і пропозицій теоретичного, методичного і прикладного характеру, основні з яких зводяться до наступного:

1. Надмірна концентрація економічної, фінансової та ринкової влади може призвести до таких суттєвих структурних змін, коли вільна конкуренція не зможе виконувати функцію засобу забезпечення рівноваги в економіці. При таких обставинах налагоджена робота антимонопольних органів щодо недопущення монополізації ринку внаслідок концентрації господарських структур дозволить знизити загрозу економічній безпеці держави та забезпечити передумови створення повноцінної моделі відкритої конкурентної економіки. Антимонопольний контроль за концентрацією господарських структур можна розглядати як фактор стійкого розвитку економіки регіону та держави в цілому, оскільки він створює необхідні умови для ринкової змагальності.

2. У сфері антимонопольного контролю за структурними трансформаціями термін «економічна концентрація» (або «концентрація господарських структур») може бути визначений як дії незалежних суб'єктів господарювання, які призводять до зосередження виробництва, капіталу та/або ринкової влади під одним загальним контролем. Економічна концентрація може виражатися в здійсненні однієї з наступних дій: злиття, приєднання господарських структур, створення двома чи більше суб'єктами господарювання нового суб'єкта господарювання, отримання безпосередньо або опосередковано одним чи декількома суб'єктами господарювання контролю над іншим суб'єктом, зокрема, шляхом придбання або отримання в управління часток, акцій, паїв, що надають право вирішального впливу на товариство.

3. Регіональна економіка як сукупність різноманітних товарних ринків є специфічною структурою, яка впливає на ринкову поведінку підприємств, на формування цін, обсяги збуту, пропозицію товару тієї чи іншої якості. Отже, рішення господарських структур щодо злиття відображають ступінь їх незалежності від умов зовнішнього економічного середовища, в якому вони діють.

Вплив концентрації на економіку регіону може проявлятися в змінах економічних моделей ринку різного ступеня (від несуттєвого коректування в організації виробничих сил до кардинальної зміни типів ринкових моделей). При наданні дозволу на злиття компаній антимонопольні органи повинні враховувати особливості регіональної економіки, в тому числі рівень розвитку виробничо територіальних систем. При цьому, захищаючи конкуренцію, органи Антимонопольного комітету України не повинні обмежувати процеси обґрунтованої концентрації, які забезпечують стійкість вітчизняних підприємств та конкурентноздатність їх продукції на внутрішньому та світовому ринку.

4. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що для антимонопольного контролю за злиттям компаній характерним є дотримання балансу інтересів між відстоюванням конкурентного середовища на внутрішніх товарних ринках та «монопольним» протекціонізмом національних підприємств, що працюють в стратегічних галузях економіки, тобто в галузях, які забезпечують конкурентні переваги країни (наприклад, для США − це літакобудування, фармацевтика, нафтопродукти; для країн ЄС − машини, обладнання, транспортні засоби, вино та виноматеріали, телекомунікації).

5. Головними проблемами, що перешкоджають ефективному функціонуванню механізму державного контролю за економічною концентрацією в Україні, на цей час є: відсутність офіційно визначеного вичерпного переліку підстав заборони злиття компаній, відсутність методичних розробок щодо оцінки можливих наслідків запланованої концентрації господарських структур, невизначений порядок дослідження відносин контролю між самостійними в правовому значенні господарськими структурами, недоліки інформаційного забезпечення контрольної роботи антимонопольних органів (відсутність повної оперативної інформації про процеси концентрації господарських структур, що відбуваються в економіці; відсутність власної автоматизованої бази даних із довідково пошуковою функцією про дозволені і заборонені злиття компаній; неналежний рівень обміну інформацією між територіальними відділеннями Антимонопольного комітету України та з антимонопольними відомствами інших країн).

6. В роботі обґрунтовано визначення «суттєве обмеження конкуренції», під яким запропоновано розуміти збільшення ринкових часток у учасників економічної концентрації внаслідок злиття, якщо для ринку, на якому воно заплановано, характерним є цінова нееластичність попиту, високі бар'єри вступу на ринок, обмежена кількість суб'єктів ринку, в тому числі потенційних, низькі темпи введення інновацій та ін.

7. Органи Антимонопольного комітету України повинні відслідковувати настання фактичних наслідків санкціонованого злиття компаній, що дозволить, по-перше, вірифікували висновки про можливі результати економічної концентрації, які зроблені під час попереднього її погодження; по-друге, підвищити відповідальність учасників концентрації за заявлені позитивні ефекти від злиття фірм, а антимонопольних органів – за прийняті рішення; та по-третє, вирішити ряд спірних питань теоретичного характеру, що стосуються проблем достовірності прогнозу наслідків економічної концентрації.

8. Вдосконалення контролю за концентрацією господарських структур повинно бути спрямоване на розробку дієвих заходів захисту конкуренції та одночасно − на мінімізацію можливих невиправданих обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності. Для України залишається актуальною необхідність формування механізму надання дозволу на економічну концентрацію, який би не став додатковим бар'єром для вступу нових суб'єктів господарювання на ринок та не гальмував об'єктивні структурні зміни в економіці.