Арабські біографічні словники як джерела з історії ісламу та арабо-мусульманської культури на східному Кавказі у VII – XIII ст.

– систематизувати по Аррану, Ширвану і Дербенту біографічну інформацію IX–XIII ст. та проаналізувати її у хронологічній послідовності;

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що 

– у науковий ужиток вводиться найбільш об’ємний матеріал біографічних джерел по історії ісламу на Східному Кавказі VII–XIII ст..;

– у біографічних відомостях ідентифікуються імена більше сотні представників арабо-мусульманської освіти, життя та діяльність яких були пов’язані зі східнокавказькими містами;

– у світлі відомостей про ранні покоління мусульман визначається хронологія початку ісламізації в Аррані, Ширвані та Дербенті;

– окреслено головні центри пропаганди ісламу на Східному Кавказі, а також розкрито їх роль у духовному та культурному житті регіону;

– визначаються ідеологічні та релігійно-правові течії у ісламі, послідовники яких, згідно біографічних відомостей, були представлені у регіоні;

– вперше проаналізовано інформацію відносно му’тазилитів та му’тазилитському вчення у Аррані;

– розкрито репертуар творів створених на Східному Кавказі, які написані арабською мовою;

– викладені відомості про спілкування вчених із Східного Кавказа з ‘улама’ інших мусульманських країн, а також визначаються міста і регіони Халіфата, з якими Арран, Ширван і Дербент підтримували духовні та культурні зв’язки. 

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення і висновки, а також фактичний матеріал можуть бути використані при дослідженні історії країн Близького і Середнього Сходу та ісламу, а також при викладанні вузівських курсів та спецкурсів з історії середніх віків країн Азії та Африки. 

Особистий внесок здобувача. Всі статті та доповіді по проблемі дослідження виконані дисертантом одноосібно. 

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації викладено в доповідях на всесоюзних наукових конференціях сходознавців “Бартольдівські читання” (Москва, 1987, 1990), регіональній науковій конференції “Джерелознавство історії Північного Кавказу і Дагестану” (Махачкала, 1991), міжнародної наукової конференції “Історична пам’ять і форми її втілення” (Москва, 2000), III, V, VI, VIII та X міжнародних наукових конференціях “Сходознавчі читання А.Кримського” (Київ, 1999, 2001 2003, 2004, 2006). 

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 10 статтях, чотири з яких було розміщено у фахових наукових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (11 підрозділів), висновків (заг. кільк. 195 с.) та списку використаної літератури (290 позицій).

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми та її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, окреслено предмет і об’єкт, хронологічні і географічні межі, мету і завдання, розкрито методологічну базу, наукову новизну та практичне значення дисертаційного дослідження.

Першій розділ “Арабські біографічні словники: історіографія, огляд джерел і методи вивчення” складається з трьох підрозділів. 

У першому підрозділі викладається історіографія проблеми.

Біографічні словники як жанр арабської літератури й джерело з історії ісламу та арабо-мусульманської культури привернули увагу дослідників досить давно. Перші європейські видання певної частини текстів деяких біографічних зводів були надруковані ще в XIX ст. З цього часу починається їх дослідження як творів арабо-мусульманської історіографії.

Зокрема, німецький орієнталіст К. Брокельманн у загальній історії арабської літератури надав інформацію про більшість біографічних збірок, а повідомлення про андалузьких авторів узагальнив іспанський арабіст Ф. Понс-Бойгес. У другій половині минулого століття в більш докладній редакції історії арабської літератури німецький сходознавець Ф. Сезгін презентував стислі біобібліографічні нотатки про авторів, які здійснювали складання життєписних творів в мусульманських країнах.

У другій половині XX ст. з’явилися роботи, що свідчать про збільшення інтересу до неї як жанру арабської історіографії. У фундаментальній науковій праці американського орієнталіста Ф. Розенталя на засадах матеріалів середньовічних арабських авторів аз-Захабі та ас-Сахаві було наведене докладне описання біографічного жанру мусульманської історіографії. Відомий англійський арабіст Х.А.Р. Гібб в окремій науковій статті стисло, й разом з тим досить ємко проаналізував мотиви створення арабських біографічних словників, а також принципи відбору персоналій, структуру окремої замітки. Цікаві думки про генезу жанру і його зв’язку з доісламською генеалогічною традицією арабів висловив сирійський історик М. Абйад. Ґрунтовно досліджував теорію та історію жанру табакат (“розряди”) в арабській біографічній літературі І. Хафсі. в окремій статті, а також у главі дослідження про арабську класичну історіографію, подав різні концепції узагальнення біографічних матеріалів американський арабіст Т. Халіді.

У вітчизняній арабістиці один із перших оглядів біографічної літератури представив А.Ю. Кримський. В 60-і р. в Арабському кабінеті Ленінградського відділення (нині Санкт-Петербурзького філіалу) ІС АН Росії розпочалася підготовка великої звідної роботи з історії арабської історіографії середніх віків. В рамках даного дослідження написали роботи про арабо-мусульманську історіографію в Іспанії і Єгипті К.А. Бойко, а також про шиїтську історичну літературу VIII – Х ст. Ірану, Іраку і Середньої Азії С.М. Прозоров, в яких чималу частку біобібліографічних нарисів присвячено авторам життєписного жанру.

У сходознавчих дослідженнях накопичено певний досвід системного вивчення біографічних відомостей. Французький орієнталіст К.Каен на основі матеріалів біографій зробив аналіз занять у сфері торгівлі і ремесла осіб, що здобули популярність як знавці хадісів і законознавців. Історія знаменитих сімей Нішапура американського дослідника Р. Булліта також спирається на матеріал, узагальнений з різних біографічних джерел. Духовні й культурні зв’язки Сирії з іншими країнами Халіфату