більшій частині вони повідомляють про воєначальників та адміністраторів Халіфата. В біографіних зводах відсутні відомісті про асхабів та табі‘іїв (представники перших двух поколінь мусульман), що вкоренилися на Східному Кавказі та займалися тут передачей хадісів. Найраніші відомості про знавців хадісів, що діяли в Армінії (відповідно в Аррані), відносяться до першої третини VIII ст. Але ці відомості є фрагментарними та незначними, і не дозволяють судити про деталі відносно духовного та культурного життя мусульманської громади у регіоні. Тим не менш, сповіщаючи про перших мусульман, які професійно займалися проблемами віровченням ісламу, вони дають можливість визначити час їхньої діяльності як початок формування мусульманської конфесійної системи на Східному Кавказі. Важливо відмітити, що за тими ж відомостями, ісламізація в Аррані дещо випереджала цей процес у Дербенті, а ситуація в Ширвані не знайшла будь-якого відображення як в історичних хроніках, так і в біографічних відомостях.
Пошук
Арабські біографічні словники як джерела з історії ісламу та арабо-мусульманської культури на східному Кавказі у VII – XIII ст.
Предмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
31
Мова:
Українська
У другому підрозділі вперше піддаються аналізові біографічні відомості про вихідців з Аррану, які в IX–Х ст. здобули популярність у себе на батьківщині і за її межами як знавці хадісів, факіхі і літератори. Відомі імена вчених з Барда‘а, котрі на початку IX ст. відвідали країни Халіфату для продовження своєї освіти, а після завершення навчання займалися викладанням хадісів і фікха в рідному місті і за його межами. Деякі з них стали знаними як автори творів. Окрім Барда‘а (значно меншим числом), в біографічних зведеннях виявлено інформацію про вихідців з Гянджі, Кабали і Варсана.
Біографічний матеріал дозволяє стверджувати, що в IX–Х ст. у Аррані склалися центри арабо-мусульманської освіченості, в яких були представлені як традиціоналісти (мухаддіси і законознавці), так і адіби. Арранські міста, в першу чергу Барда‘а, в цей період вступили в інтенсивні зносини з культурними центрами Халіфату. Серед вихідців з Аррану цього періоду можна виділити Абу ‘Усмана Са‘іда б. ‘Амра ал-Азді ал- Барда‘і, ‘Усман б. ‘Амра Ал-Барда‘і (пом. у 292/905 г), законознавця-шафі‘іта і мухаддіса, Абу Бакра Ахмада б. Рауха б. Харуна ал-Бардіджі ал-Барда‘і (ум . у 301/913 р.), авторів ранніх творів про передавачів хадісів, суфіїв Ахмада б. Мухаммада Абу-л-‘Аббаса ал-Барда‘і (пом. у 376/986 р.) і ‘Абд ал-Вахіда ал-Варсані (пом. у 372/982 р.), котрий уклав табакат про суфіїв.
На основі біографічних відомостей дисертантом висловлені судження про кола освічених громадян в Аррані, які представляли ‘ілм ал-хадіс, фікх і адаб (витончену словесність арабською мовою). Серед усіх біографічних матеріалів, як за кількістю згадуваних життєписів, так і за значущістю окремих персонажів перше місце посідає столиця Аррана – Барда‘а. Ця інформація дозволяє нам стверджувати, що до середини Х ст. Барда‘а перетворилася на найкрупніший центр арабо-мусульманської освіченості в межах всіх кавказьких володінь Халіфату. Аналіз відомостей про приналежність до певної правничої школи показує, що як у місті, так і в усьому регіоні переважали прихильники аш-Шафі‘і.
Згасання Барда‘а як центру мусульманської ученості внаслідок зруйнування міста русами в 332/943 р. і подальша еміграція освічених осіб в центральні області і Мавараннахр, украй негативно позначилися на розвитку духовного і культурного життя мусульманської общини в Аррані.
У третьому підрозділі піддані дослідженню біографічних відомостей про одну з невідомих раніше сторінок історії духовного і культурного життя Східного Кавказу – про му‘тазилітське вчення в містах Барда‘а і Байлакан. Підрозділ починається з короткого огляду історії і ідеології мусульманського раціоналізму і аналізу відомостей джерел про спроби кадаритів поширити своє вчення в кавказьких володіннях Халіфату.
Матеріали про діяльність кадаритів і ранніх му‘тазилітів на Кавказі вводяться в науковий ужиток і аналізуються вперше. У зводі ал-каді ‘Абд ал-Джаббара ал-Хамадані (пом. у 415/1023 р.) згадуються кадарит – Гайлан ад-Дімашкі (пом. близько 125/742 р.) і му‘тазиліт Хумайд ат-Тавіл (пом. у друг. пол. VII ст.), які займалися пропагандою свого вчення в Армінії. Про успіхи їхньої місії свідчить інший му‘тазилітський автор, Абу-л-Хасан ал-Балхі (пом. у 319/930 р.), який серед місць, де переважали прибічники му‘тазилітів, називає Барда‘а і Байлакан. Дану інформацію суттєво доповнюють біографічні нотатки про трьох му‘тазилітів Барда‘а – Ахмада б. ал-Хусайна ал-Барда‘і (пом. у 310/922), Ахмада б. ‘Умара ал-Барда‘і (пом. у серед. Х ст.) і Мухаммада б. ‘Абдаллаха ал-Барда‘і (пом. після 340/951), які працювали в Багдаді. Ахмад б. ал-Хусайн представляв ханафітський мазхаб, а Мухаммад б. ‘Абдаллах, як свідчить Ібн ан-Надім, дотримувався харіджитських поглядів. Інформація про харіджитів в регіоні певним чином відобразилась в арабських хроніках і географічних творах. Про харіджитів у зв’язку з повстанням під проводом Абу Мусліма аш-Шарі наприкінці VIII ст. повідомляє ал-Куфі, а Дайсам б. Ібрагім ал-Курді, що правив в 20-і рр. в Барда‘а, у Ібн ал-Асіра також названий харіджитом. Про ханафітів у всіх містах Армінії, але менше, ніж про шафі‘ітів писав ал-Мукаддасі. Аналіз матеріалів про му‘тазилітів продемонстрував, що біографічні відомості залишаються головним джерелом інформації про окремі ідеологічні течії в ісламі на Східному Кавказі в ранньому середньовіччі.
У четвертому підрозділі аналізуються біографічні відомості про вихідців з Баб ал-абваба (Дербента). З виявлених в різних біографічних словниках відомостей найбільш ранню діяльність вихідця з Дербента відображає повідомлення про знавця хадісів ал-Хасана б. Ібрагіма ал-Бабі (кінець VIII – поч. IX ст.), який слухав хадіси від басрійського мухаддіса Хумайда ат-Тавіла (пом. у 142/759 р.), а далі займався їх поширенням на