Арабські біографічні словники як джерела з історії ісламу та арабо-мусульманської культури на Східному Кавказі у VII–XIII ст.

Автори ранніх історій міст наслідували традиційну побудову біографічних нотаток за “розрядами” (табакат) в хронологічній послідовності. Але більшість з них віддавали перевагу алфавітній організації біографічних матеріалів, що суттєво полегшувало пошук інформації про конкретну особу.

Універсальний біографічний словник, для якого був характерний синтез найрізноманітнішої біографічної інформації про різні персоналії в історії Халіфату – результат тенденції ототожнення біографії та історії, що намітилася в жанрі. Найбільш давній досвід всеосяжного узагальнення біографій окреслив в “Упорядкованому зводі з історії царів і народів” (ал-Мунтазам фі та’ріх ал-мулук ва-л-умам) Ібн ал-Джаузі (пом. у 597/1201 р.). Ал-Мунтазам було складено у вигляді анналів, де в кожному щорічному розділі в алфавітному порядку за власними іменами наводяться короткі, але достатньо інформативні нотатки некрологів про знавців хадісів, факіхів, адібів, поетів, адміністраторів, суддів тощо. Досконаліший зразок універсального біографічного словника, що стало результатом визнання статусу біографії як складової частини “історії” (‘ілм ат-та’ріх), представляє Вафайат ал-а’йан Ібн Халлікан. Автор характеризує звід як “скорочену книгу з історії” (Кітаб ал-мухтасар фі та’ріх). Ібн Халлікан відбирав персоналії вибірково, але був досить універсальним в описанні осіб за ознакою приналежності до певного роду занять, місця й часу діяльності. Під час укладення біографічних матеріалів Ібн Халлікан дотримувався алфавітного порядку, хоча, як зазначає в передмові, спочатку чорнові записи йшли в викладі за роками, від чого автор відмовився, зіткнувшись з труднощами при пошукові інформації про конкретну особу.

Ідея всеосяжного біографічного словника, що охоплює історію країн Халіфату за всі попередні століття, якнайповніше і вичерпно була реалізована в “Повній книзі про кончину знаменитих людей” (Кітаб ал-вафі бі-вафайат ал-а‘йан) Халіла ас-Сафаді (пом. у 764/1363 р.) в шістдесяти томах. Ас-Сафаді мотивує укладання такої масштабної біографічної компіляції значимістю біографії, бо, на його думку, історія – це “дзеркало часу”, а життєписи людей – кращий інструмент його розпізнавання. 

У третьому підрозділі описано загальну методику і методи дослідження біографічних відомостей як історичних джерел.

Дослідження арабських біографічних словників як джерел з історії ісламу і арабо-мусульманської культури на Східному Кавказі спирається на теорію сучасного історичного джерелознавства, сформульовану на ґрунті теоретико-­пізнавальних принципів різних напрямів і шкіл в історичній науці. У відповідності з нею джерела – це не лише засіб отримання інформації про факти і явища, але й продукт культури минулого людини, так званої “чужої одухотвореності” – в даному разі, середньовічних арабомовних істориків і біографів. В рамках цивілізаційного підходу комплекс біографічних зводів арабською мовою, який склався в процесі розвитку арабо-мусульманського суспільства, розглядається як джерело відомостей про суспільство і час, в якому він був створений з певною метою для розв’язання конкретних проблем. 

Біографічні дані були досліджені з урахуванням методів вивчення історичних джерел східними мовами, викладених і узагальнених в матеріалах конференції Бартольдівські читання, яка стала своєрідною школою для сходознавців-медієвістів в 70–80 рр. минулого століття. При цьому в основу даного дослідження лягли методичні підходи до вивчення арабомовних джерел, зокрема біографічних відомостей постійного учасника конференції, видатного українського сходознавця-медієвіста В.М. Бейліса. 

Під час аналізу конкретних біографічних відомостей і виявленні в них інформації по Східному Кавказу було використано найбільш продуктивну методику для дослідження біографічних відомостей, яка була розроблена і застосовувалася в дослідженнях співробітниками Інституту Сходознавства АН СРСР (тепер Інституту Сходознавства РАН). Вона докладно описана в роботі санкт-петербурзьких арабістів С.М.Прозорова і М.Г. Романова.

У процесі аналізу біографічних матеріалів дисертант керується системним підходом, котрий реалізовано як на макрорівні (досліджується весь обсяг біографічних відомостей про Східний Кавказ), так і на мікрорівні (аналізується вся інформація з різних біографічних зведень, та й не тільки з них, про конкретну особу). Такий підхід дозволяє оптимально вирішити основне завдання дослідження – визначення інформаційного потенціалу всього корпусу біографічних джерел для відтворення цілісної картини предмета конкретно-історичного аналізу – історії ісламу і арабо-мусульманської культури на Східному Кавказі. 

При сучасному рівні знань про історію ісламу і арабо-мусульманської культури на Східному Кавказі джерелознавче дослідження орієнтоване не стільки на вивчення особливостей і термінології джерел, скільки на аналіз їх свідчень про окремі особи і події. На це свого часу звернув увагу і В.М. Бейліс, який зазначив, що “в умовах, коли та чи інша пам’ятка є основним джерелом для вивчення певного кола питань, джерелознавче дослідження неминуче переходить від аналізу пам’ятки до розгляду конкретно-історичних питань”. 

У висновках розділу запропоновано й описано оптимальну форму оформлення посилань на електронні тексти і обліку їх в бібліографії з урахуванням специфіки змісту та структури бібліотеки ал-Варрак на Інтернет сайті: www.alwaraq.net, якою здебільшого користувався автор дослідження.

У другому розділі “Відомості арабських біографічних словників про іслам та вчених мусульман на Східному Кавказі у VIІ–Х ст.”, який складається з чотирьох підрозділів, аналізуються дані про осіб, причетних до історії ісламу і арабо-мусульманської культури в Аррані і Баб ал-абваба (Дербента) VII–Х ст., які здобули популярність в країнах Халіфату як знавці хадісів і Корану, законознавці, літератори (адіби) і богослови (мутакалліми). 

У першому підрозділі викладена історія завоюванння Східного Кавказу та проаналізовано відомості біографічних словників які містять інформацію про осіб, чия діяльність була пов’язана із Східним Кавказом VII–VIII ст. У