+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
16
Мова:
Українська
– невизначені. Посилка про притаманне, якщо вона загальнонегативна, необхідно зворотна відносно своїх термінів, наприклад, якщо ніяке задоволення не є благо, то й ніяке благо не є задоволення. Загальностверджувальна ж посилка хоча й необхідно зворотна, однак не в загальну, а в часткову, наприклад, якщо всяке задоволення є благо, те якесь благо є задоволення; з часткових посилок стверджувальна необхідно зворотна в часткову ж (тому що якщо якесь задоволення є благо, то і якесь благо буде задоволенням), негативна ж необхідно не зворотна, оскільки якщо деяким живим істотам не властиво бути людиною, то звідси не випливає, що якійсь людині не властиво бути живою істотою.
Отже, Арістотель пропонує приклад: нехай спершу посилка АБ буде загальнонегативною. Якщо А не притаманне жодному Б, то й Б не буде притаманне жодному А, тому що якби Б було притаманне якомусь А, наприклад, В, то було б неправильно, що А не притаманне жодному Б, тому що В є якимось Б. Якщо ж А властиво всім Б, то й Б буде властиво деяким А, тому що якщо Б не було б притаманне жодному А, то й А не було б притаманне жодному Б, оскільки було припущено, що А притаманне всім Б. Аналогічна справа, якщо посилка часткова. Справді, якщо А притаманне деяким Б, то й Б необхідно притаманне деяким А. Якщо Б не було б притаманне жодному А, то й А не було б притаманне жодному Б. Нарешті, якщо А деяким Б не притаманне, то не є необхідно, щоб і Б не було притаманне деяким А, як, наприклад, якщо Б є жива істота, а А – людина: адже не всякій живій істоті властиво бути людиною, однак усякій людині властиво бути живою істотою.
Третій розділ “Першої аналітики” стосується посилок щодо необхідно властивого і можливо властивого. Для цього Арістотель пропонує мислити у такий спосіб: загальнонегативна посилка зворотна в загальну, тоді як зі стверджувальних посилок загальна й часткова зворотні в часткову. Справді, якщо А необхідно не притаманне жодному Б, то і Б необхідно не притаманне жодному А. Якщо ж Б можливо притаманне деяким А, то й А можливо притаманне деяким Б. Якщо ж А необхідно притаманне всім або деяким Б, то і Б необхідно притаманне деяким А, тому що якби воно не було необхідно притаманне, то й А не було б необхідно притаманне деяким Б. Тастковонегативна ж посилка незворотна з тіє ж причини, про яку було сказано раніше.
Що стосується посилок про можливо притаманне, то, оскільки про можливе говориться в різних значеннях (можливим Арістотель називає і те, що необхідно, і те, що не необхідно, і те, що властиво можливе), у всіх стверджувальних посилках зі зверненням все буде аналогічним. Дійсно, якщо А можливо притаманне всім або деяким Б, то і Б можливо притаманне деяким А, тому що якщо Б не притаманне жодному А, то й А не притаманне жодному Б. У негативних же посилках справа інакша: там, де під можливим розуміють необхідно бути властивим, або необхідно не бути властивим, – там справа є аналогічною. Наприклад, якби хтось сказав, що людина можливо не є конем або що біле можливо не властиве жодному одягу. Оскільки перше необхідно не властиве, друге ж властиво не необхідне, і посилка зворотна точно так само, як і раніше, тому що якщо жодна людина можливо не є конем, то й жоден кінь можливо не є людиною; так само, якщо біле можливо не властиво жодному одягу, то й одяг можливо не властивий жодному білому, тому що якщо одяг був би необхідно властивий чомусь білому, то й біле необхідно було б притаманне деякому одягу. І це також було показано раніше. Аналогічною є обстоит справа і з частковонегативною посилкою.
Якщо ж говориться про можливе (згідно арістотелівського визначення можливого) як про звичайне і властиве природі речей, то з оберненням негативних посилок справа буде інакшою: загальнонегативна посилка незворотна, чатковонегативна ж – зворотна. Це стає очевидним, коли Арістотель говорить про можливе, причому, крім сказаного, стає ясно, що положення «щось можливе нічому або чомусь не притаманне» має стверджувальну форму, тому що «можливо» вживається подібно до «є»; коли «є» вживається у висловлюванні, воно завжди і неодмінно робить мову стверджувальною; наприклад: «це є не благо», або «це є не біле», або взагалі «це є не те».
У «Першій аналітиці» Арістотель також досліджує силогізм, який є відкриттям філософа. Він дав визначення силогізму і розрізнив його види, визначив працюючі і не працюючі види силогізмів (модуси), встановив три фігури силогізму. У «Першій аналітиці», де саме і викладається арістотелівська теорія силогізму, сказано, що «силогізм є мова, у якій, якщо щось припущене, то з необхідністю випливає щось відмінне від припущеного в силу того, чим припущене є».
Арістотелівський силогізм складається з трьох суджень, два з них – посилки, а третє – висновок (в індійському силогізмі п'ять суджень). Посилки виражені в Арістотеля у формі: «А притаманне В», тобто Арістотель ставить предикат судження (присудок) на перше місце. Посилки зв'язані загальним для них (середнім) терміном. У ролі такого можуть виступати предикат однієї посилки і суб'єкт іншої,