Авторський неологізм в українській поезії ХХ ст.

завідувачу кафедри філологічних дисциплін початкового навчання РДГУ Т.Б.Шевчук, кандидатові педагогічних наук, доцентові, декану факультету іноземної філології РДГУ Г.І.Ніколайчук – за духовне та матеріальне спонсорство; заступникові завідувача бібліотеки РДГУ Г.П.Семенюк – за висококваліфіковану допомогу у процесі роботи над книгою; а також студентам факультету української філології РДГУ (особливо випускникам М.Прокопець (Барабаш), Я.Поліщук, С.Примаку) – активним і критичним слухачам спецкурсу “Еволюція одиниць оказіональної номінації в українській поезії ХХ століття” й помічникам у лексикографуванні новотворів.

Сердечно дякую за постійну підтримку, безвідмовну допомогу в усьому і за натхнення Євгенові, Сергію, Соломії, Олесеві та Лідії Вокальчукам та дорогим колегам із кафедри української мови РДГУ.

Автор буде щиро вдячний за висловлені зауваження і відгуки, які просить надсилати на адресу: Рівненський державний гуманітарний університет (РДГУ), факультет української філології, кафедра української мови Вокальчук Г.М. – вул. Остафова, 37, м.Рівне, 33000.

ВСТУП

Однією з провідних тенденцій сучасної лінгвістики є вивчення “мови в людині“ і “людини в мові”, що своєрідним чином відображається в українському поетичному мовленні, виразною ознакою якого є індивідуальне словотворення. Відповідно, актуальними і перспективними є дослідження інноваційних процесів, що відбуваються у мові, збирання і вивчення нових слів як результатів спочатку індивідуальної творчості мовців, а згодом – за сприятливих інтра- й екстралінгвальних чинників – як узуальних мовних одиниць. 

Цим зумовлюється потреба у лексикографічних виданнях, орієнтованих на ознайомлення мовців з лексичними новотворами української мови. Оптимальним способом опису нової лексики, зокрема, індивідуально-авторських новотворів, якими буквально насичена українська поезія ХХ століття, є створення спеціальних словників нових слів, тим більше, що українська поетична лексикографія як така на сьогодні практично відсутня [Пустовіт 1993:2].

Вибір для лексикографічного опису лексичних новотворів ХХ століття не випадковий: кардинальні зміни суспільно-політичного, економічного та культурного життя протягом цього найбільш “неогенного” (В.Гак) періоду закономірно зумовили інтенсивний розвиток, і передусім оновлення, лексичного складу української (і не тільки) мови, зокрема, завдяки активному творенню індивідуально-авторських неологізмів.

Відстоюючи право поетів на творення неологізмів, П.Тичина писав: “Мова – це живий організм! А як живий організм, він весь час мусить оновлятись. /.../ Та як же, справді, може розвиватись і посуватись мистецтво без неологізмів?” [Тичина 1971: 30-31]. Погляди поета на проблему мовного новаторства співзвучні з переконаннями інших українських майстрів слова. Так, приміром, поети 20-30-х років заявляли: “Я дам свіже,/ од теплої груді природи/ одірване слово - /слово моєї коханки - / поезії” (В.Поліщук); “Я хочу кожен день/ все слів нових/ Нових нових пісень/ ідей нових” (М.Семенко); “Використовуй техніку, роби винаходи!” (Ґ.Шкурупій); “Я обдумано і нарочито/ в систему слів/ пропхнув неологізм” (І.Маловічко); “Щоб не лише мене, а й вас – / ніколи не відвідував чорний біль:/ будьмо уважними – до найціннішого в людині – слова” (А.Чужий); “Ми/ захоплювались/ дзвоном рим/ і брязканням/ алітерацій,/ але/ тому,/ що мусять знать/ майстрі / закони всі – до найдрібніших рис - / кваліфікованої / праці” (О.Рохович); “Нові слова/ Впишу в словар/ Динамослів…” (П.Савченко) та ін. Навіть неокласики, які зберегли вірність класичним традиціям у поезії, теж експериментували зі словом (детально про словотворчу практику неокласиків див.: Вокальчук 1991-г; Кудряшова 2000; Зіневич 2002; Гаврилюк 2001; 2002). Приміром, у пропонованому "Короткому словнику авторських неологізмів в українській поезіїї ХХ століття" (далі - "Короткому словнику...") зафіксовано близько 300 новотворів М.Рильського (щоправда, не лише власне неокласичного періоду), близько 120 – Юрія Клена, понад 110 – М.Зерова.

М.Йогансен, звертаючись до молодих авторів, зауважував: "Кожен письменник одночасно є творець мальовничих засобів, отже, і творець мови. Треба знати мову досить, щоб мати змогу її утворювати" [Йогансен 1928: 22]. Цей вислів цілком стосується також  творчості провідних поетів України, які, глибоко знаючи мову, дбайливо ставлячись до слова, водночас здійснювали сміливі філологічні експерименти, що мали на меті свіжо, оригінально і високохудожньо відтворити позамовну дійсність, у вербально-поетичній формі відобразити специфіку національного світобачення і світосприйняття. 

Опис масиву оказіональних утворень, що функціонують в українській поезії, дозволить виявити головні тенденції розвитку специфічних мовновиражальних засобів української поезії ХХ століття, визначити продуктивність певних словотвірних типів, виявити не описані до цього часу форманти, моделі і навіть способи творення слів, дослідити причини і закономірності змін, зумовлених поза- і внутрішньомовними чинниками.

Словотвірні можливості мови, як відомо, практично невичерпні. Комплексне дослідження процесів видозміни, вдосконалення, оновлення лексичних одиниць, їх систематизація і лексикографічний опис мають велике суспільно-історичне, культурно-пізнавальне та лінгвістичне значення. Дослідження складу, структури, семантики, функцій неологічної лексики (в тім числі й індивідуально-авторських новотворів) висвітлює складні проблеми загальної теорії слова і сприяє вивченню конкретних питань лексикології, граматики, стилістики [Котелова 1978: 7-8], а також становить значний інтерес для теорії номінації, дериватології, культури мови, врешті – для новітньої історії мови. Крім того, лексикографічний аспект відіграє важливу роль у дослідженні еволюції поетичної мови, оскільки визначає шляхи у розв’язанні суттєвих для лінгвостилістики і лінгвопоетики проблем, допомагає уточнити окремі поняття і доповнити відомості про певні явища у цих галузях знання [Иванова 1990: 49 - 51].

Словники загальномовних неологізмів дають чітку відповідь на два основні питання неології: перше (позамовного характеру) – для чого створюються нові слова, які сфери суспільного життя активно потребують появи неолексем; друге (внутрішньомовного характеру) – за допомогою яких мовних засобів утворюються нові слова. В обох випадках певним чином  відображається  національна специфіка життя народу і його мови [Гак 1983: 23]. 

Пропонований "Короткий словник авторських неологізмів в українській поезії ХХ століття" має на меті сприяти хоча б частковому розв’язанню зазначених завдань. 

Словник укладено згідно з основними теоретичними засадами сучасної лексикографії, розробленими вітчизняними і зарубіжними мовознавцями [Ващенко, Медведєв, Петрова 1955; Григорьев 1965, 1973; Ковалик 1971; Паламарчук 1973, 1988; Венєвцева 1978; Котелова 1978, 1983; Рашкевич 1982; Гак 1983; Филлмор 1983; Шведова 1988;  Караулов 1988; Бережан 1988; Иванова 1990; Пустовіт 1993; Кукушкина 1996; Бибик, Єрмоленко, Пустовіт 1998; Масленников 2000; Smułkowa 2001; Jadacka 2001; Струганець 2002; Кульчицький 2002; Перцова 2003; Русская авторская лексикография 2003 та ін.]. 

Лексичні одиниці, представлені у "Короткому словнику…", своєрідним чином відображають ідеологію і філософію поетичного мовлення певної епохи, яскраво відтворюють дух часу, пульс суспільства [Паламарчук 1988: 36], наочно ілюструють еволюцію образних засобів поезії, допомагають глибше осягнути естетичну силу і неповторність українського поетичного слова.