Бактеріальні хвороби плодових культур Закарпатської області

Рід Bacillus. До роду Bacillus відносяться аеробні або факультативно-анаеробні паличкоподібні бактерії, більшість з них рухливі. Хемоорганотрофи. Метаболізм суворо дихальний, суворо бродильний або дихальний і бродильний одночасно, з використанням різних субстратів. Деякі представники здатні отримувати енергію за рахунок нітратного дихання. Для більшості представників роду Bacillus характерно бродіння з утворенням 2,3-бутандіолу, гліцерину та СО2, а також невеликих кількостей молочної кислоти та етанолу. Бутандіолове бродіння, здійснюване бактеріями роду Bacillus, можна представити таким чином:

3Глюкоза —► 2 (2,3-бутандіол) + 2 гліцерин + 4 СО2 [15].

Більшість представників роду Bacillus є сапрофіти, широко поширені в природі, особливо в грунтах, багатих органічними речовинами (В. subtilіs, В. megaterium, В. pofymyxa, В. stearother-mophilus, В. licheniformis). В. megaterium вважаються «гігантами» серед еубактерій, так як їх клітини мають розміри 2x5 мкм. Вид В. subtilis є типовим для роду Bacillus, називається «сінної паличкою» (так як накопичувальні культури даних бактерій отримують з настою сіна). Бактерії В. pofymyxa отримали назву через те, що вони утворюють велику кількість слизу. В. stearothermophilus – виражений термофіл (температурний оптимум для росту 50-65°С).

Бактерії роду Bacillus є активними продуцентами різних антибіотичних речовин. В даний час відомо близько 200 антибиотиків, синтезованих цими бактеріями [2].

 

 

Роль мікоплазм як збудників захворювань рослин була вперше доведена в 1967 році при проведенні електронномікроскопіческом аналізу деяких уражених рослин. До цього часу часто плутали захворювання, що викликаються вірусами та мікоплазмами через подібність симптомів. Однак у розвитку таких захворювань існує ряд відмінностей:

1) мікоплазми переносяться тільки комахами (головним чином цикадки), а період їх інкубації і розмноження в переноснику досить тривалий: від 2 тижнів до 1,5 місяців. Видове різноманіття для кожного збудника досить широко і практично відповідає колу живлять переносника рослин;

2) збудники термолабільні як в рослині, так і в переноснику і підвищенням температури можна добитися їх атенуації;

3) інокуляція соком хворої рослини стерильною особини комахи переносника призводить до зараження останнього, при цьому в тканини переносника з'являються частинки, що перевершують за розмірами відомі віруси[10].

Фітопатогенні представники виявляються в трьох родинах мікоплазм: Acholeplasma, Mycoplasma, Spiroplasma. 

В даний час відомо більше 200 видів рослин з 59 родин, що вражаються мікоплазмами. Спільним для цих захворювань є поширення їх в зонах з помірним і теплим кліматом, сприятливим розвитку сисних комах - основних переносників. Найбільш шкідливими мікоплазмоз вважаються мікоплазмоз пшениці, пасльонових, винограду та деяких деревних культур. Мікоплазмоз відносяться до захворювань катастрофічним, часто приймають характер епіфітотій. Урожай пшениці може знижуватися на 80-90%, томатів – на 25-35%, картоплі - до 20% [14].

При заселенні мікоплазмами провідної системи рослин і виділення ними продуктів життєдіяльності зазвичай відбувається посилене утворення дегенеративних клітин флоеми, в результаті хворі рослини стають карликовими, жовтушними і в'януть. Відомі й прямо протилежні випадки – айстри і тютюн, заражені мікоплазмами, живуть набагато довше, так як у них затримується початок репродукції рослин. Зазвичай в уражених мікоплазмами рослинах порушуються процеси регуляції росту і змінюється габітус – утворюються в надлишку додаткові бруньки і пагони, порушується домінування верхівки. Рослини набувають вигляду «відьминої мітли» через утворення додаткових бічних пагонів. У них зменшується розмір міжвузлів (карликовість), листя, змінюються генеративні органи, що призводить до безпліддя. Після ураження припиняється плодоношення [12].

Першими ознаками жовтухи є просвітлення судин інфікованого листка, який поступово втрачає зелене забарвлення, процес пожовтіння поширюється і на інші листки, тобто жовтуха – системне захворювання.

З 40 найбільш відомих мікоплазмозів пасльонових самими шкідливими вважаються «відьмині мітли» картоплі та столбур томатів. В уражених рослин картоплі утворюється безліч тонких стебел, дрібних бульб, які проростають розгалуженими пагонами. Мікоплазми виявляються у флоемі і ситовидних трубках стебел і листя. При столбурі томатів через 20-30 діб після інфікування листя стає хлоротичними, краї їх піднімаються. Мікоплазми зазвичай виявляються в ситовидних трубках, вкрай рідко в клітинах мезофілла або кореня. Кількість клітин мікоплазм в одній рослинної досягає 100 [10].

Найбільш простим способом діагностики мікроплазмозів є обробка хворих рослин антибіотиками тетрациклінового ряду. Якщо після такої обробки рослина одужує, то роблять висновок про мікоплазменну природу захворювання. Для рослин, що знаходяться на останніх стадіях вегетації, такий спосіб є неефективним. У даному випадку можливе використання електронної мікроскопії або інших мікроскопічних методів з подальшим фарбуванням зрізів.

У зв'язку з тим, що мікоплазми дуже важко культивуються і виділяються в чисту культуру, для доведення їх патогенних властивостей використовують наступний прийом: соком хворих рослин заражають стерильних комах-переносників, а потім згодовують їм здорові рослини. Оскільки різні збудники можуть індукувати на рослинах подібні симптоми, для ідентифікації можуть використовуватися і індикаторні рослини. В якості таких індикаторних рослин використовуються барвінок, певні сорти томатів, тютюну та ін. Різні форми захворювань проявляються на індикаторних рослинах по-різному, залежно від видової приналежності збудника [11].

При визначенні видової приналежності мікоплазм використовують серологічні методи, а також методи, засновані на дослідженні їх унікальних властивостей: потреби в стеринах, здатності до гідролізу сечовини, синтезу каротиноїдів.

Мікоплазми можуть мати як специфічних, так і неспецифічних хазяїв. При дослідженні особливостей їх поведінки і в тих, і в інших,