Батьківська поведінка як психологічний чинник ресоціалізації осіб, які звільняються з місць позбавлення волі

Апробація результатів дослідження. Результати досліджень, викладені у дисертації вислвітлено на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми юридичної психології” (м. Київ, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Професіоналізм педагога в контексті Європейського вибору України” (м. Ялта, 2007 р.), на круглому столі „Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний, юридичний аспекти” в Харківському національному університеті внутрішніх справ (м. Харків, 2008р.).

Публікації. Основні положення роботи надруковано в 10 наукових публікаціях, з них 7 – у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України. 

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку літератури з 243 джерел, з них 12 – іноземними мовами, 7 додатків на 61 сторінці.

Повний обсяг роботи – 172 сторінки. Робота має 11 таблиць на 13 сторінках і 11 рисунків на 11 сторінках.

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, сформульовано мету та завдання роботи, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, висвітлено наукову новизну й практичну значущість одержаних результатів, наведено структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження батьківської поведінки як психологічного чинники ресоціалізації осіб, які звільняються з місць позбавлення волі” здійснено теоретичний аналіз проблеми психологічної корекції батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, в процесі їх ресоціалізації; розглядаються основні підходи до вивчення особливостей особистості засудженого; виділяються чинники, що впливають на формування особливостей особистості осіб, позбавлених волі; обґрунтовується значення батьківської поведінки як важливого чинника адаптації до умов життя на волі.

В умовах позбавлення волі особистість засудженого зазнає значних змін, у результаті яких найбільшу значущість для неї набувають цінності, що забезпечують індивідуальне, ніби позасоціальне, існування. А цінності, що відображають діяльнісну й соціальну сутність людини, відходять на другий план.

Проблемі вивчення особливостей особистості засудженого, що є психологічною основою розробки змісту й методів її корекції, присвячено роботи Ю.М. Антоняна, І.П. Башкатова, Р. Блекборна, В.Л. Васильєва, П.Б. Ганнушкіна, М.Н. Гернета, А.Д. Глоточкіна, В.Г. Дєєва, А.В. Дімітрова, М.І. Єнікєєва, Б.Б. Казака, А.Г. Ковальова, В.Н. Кудрявцева, В.Ф. Пиріжкова, В.П. Сафронова, А.Н. Сухова, А.І. Ушатікова, Ю.В. Чуфаровського, Г.Г. Шиханцова та ін.

Дослідники зазначають, що основними чинниками, що впливають на формування особливостей поведінки осіб, позбавлених волі, є наявність режиму в місці позбавлення волі, обмеження потреб, зміна стереотипу життя, що склалося, переживання, пов’язані із засудженням до позбавлення волі. Психологія засудженого багато в чому визначається його ставленням власне до факту позбавлення волі.

Особливості психології засуджених виявляються в певному комплексі психічних станів, що розвиваються в місцях позбавлення волі. До найтиповіших з них відносять стан очікування змін (перегляду справи, розконвоювання, звільнення), стан нетерпіння. Ці стани можуть характеризуватися підвищеною напруженістю, що іноді призводить до різких зривів у поведінці; розвитку почуття безнадійності, приреченості, що спричиняє апатію, пасивність у діях і проявах.

Зміна психічних станів засудженого пов’язана з певними періодами перебування в місці позбавлення волі, серед яких виділяють період адаптації до умов позбавлення волі; період розвитку інтересів, позитивних емоцій та станів; період поєднання зовнішньої дії з самовихованням та період, що передує звільненню ув’язненого.

Дослідники відзначають, що засуджені є складними об’єктами ресоціалізації. Вони можуть розглядатися за багатьма критеріями: за наслідками перевиховання; за типом соціальних установок і за типом особистості; за лідерськими якостями й багатьма іншими параметрами.

По закінченні терміну покарання засуджений знову потрапляє до суспільства, норм і законів якого він повинен дотримуватися, але не завжди в змозі їм слідувати через специфічні особистісні особливості й виражену соціальну дезадаптованість. Саме тому на перший план у роботі закладів, що виконують кримінальні покарання, виступає проблема ресоціалізації засуджених. 

У психологічній, юридичній, кримінологічній літературі велика увага приділяється таким аспектам ресоціалізації засуджених як правовий, організаційний, педагогічний, соціальний, психологічний, що вивчаються на різних етапах кримінальної відповідальності представниками різних наук. У нашій роботі ми розглядаємо психологічний аспект ресоціалізації, що отримав теоретичну й експериментальну розробку в дослідженнях Ю.М. Антоняна, І.П. Башкатова, В.Л. Васильєва, П.Б. Ганнушкіна, М.Н. Гернета, А.Д. Глоточкіна, В.Г. Дєєва, М.І. Єнікєєва, Ю.В. Жульової, А.Ф. Зелінського, А.Г. Ковальова, В.Н. Кудрявцева, А.Ф. Лазурського, А.С. Макаренко, А.І. Панкіна, В.Ф. Пиріжкова, А.Н. Сухова, А.І. Ушатікова та ін. У роботах визначається поняття “ресоціализація”, мета, задачі, напрями, принципи й методи цього процесу, досліджуються психологічні особливості особистості засудженого.

Під ресоціалізацією розуміють повторне засвоєння культури людських стосунків, формування певних соціальних норм, ролей і функцій, надбання умінь і навичок, необхідних для їх успішної реалізації. Це, по суті, перебудова особистості у зв’язку зі зміною обставин.

Чинники успішного становлення й функціонування реабілітаційної служби виділяються фахівцями пенітенціарної психології за трьома підставами: соціально-адаптаційні (нормальні стосунки в сім’ї; наявність житла, прописки; наявність постійного місця роботи; корисне проведення дозвілля; підвищення освітнього й культурного рівня; розрив зв’язків зі злочинним світом); змістовно-методичні (зміст і форми педагогічної, психологічної, соціальної та медичної реабілітації); організаційні (наявність команди фахівців з чітко визначеними завданнями; їх функціональна взаємодія та координація в ресоціалізаційному процесі).

Аналіз теорії і практики ресоціалізації засуджених показує, що такому чиннику, як особливості їх сімейних стосунків, приділяється найменьша увага.

Сімейні відносини засудженого здебільшого розглядаються як