Берлінська криза 1958-1963 рр. і зовнішня політика США

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на основі залучення й аналізу широкого кола джерел і літератури, здійснено спробу неупередженого дослідження еволюції зовнішньої політики США щодо розв’язання Берлінської кризи 1958-1963 рр. Значна частина джерел, що розкривають сутність і перебіг кризи, вводиться у науковий обіг вітчизняної історичної науки автором вперше. В роботі розширено знання про процес вироблення і реалізації зовнішньої політики США як пошуку узгоджених позицій державних органів та посадовців: президента, апарату Білого дому, держдепартаменту, Ради національної безпеки тощо; визначено вплив Берлінської кризи на погіршення трансатлантичних відносин США з країнами Західної Європи через різні погляди на шляхи розв’язання кризи. В роботі дістала подальшого розвитку теза про зв’язок Берлінської та Карибської криз і було встановлено, що поліпшення американсько-радянських відносин та початок політики розрядки, які раніше пов’язували з завершенням Карибської кризи, були частково обумовлені вдалим подоланням Берлінської кризи.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати поглиблюють знання про еволюцію і характер політики США в умовах міжнародних криз, удосконалюють спроможність прогнозувати виникнення та перебіг міжнародних кризових ситуацій. Фактичний матеріал і висновки дисертації можуть бути використані в узагальнюючих працях з історії зовнішньої політики США та міжнародних відносин періоду “холодної війни”, у викладанні курсів новітньої історії, історії та теорії міжнародних відносин та в практичній зовнішній політиці.

Апробація дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися, обговорювалися та були схвалені на Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми німецької історії, політики, економіки, культури” (Брест, 2003 р.), Четвертих архівознавчих читаннях „Особові архівні фонди: актуальні проблеми дослідження та використання” (Київ, 2002 р.), науковій конференції “Німецько-французькі та українсько-польські взаємини у ХХ столітті в історичному порівнянні” (Київ, 2003 р.), Міжнародній конференції „Глобалізаційні процеси в сучасному світі: виклики та шанси для України” (Львів, 2003 р.), науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Україна і світ: історія, сьогодення, майбутнє” (Київ, 2003 р.), Міжнародному семінарі “Викладання міжнародних відносин і європейських студій у вищій школі: досвід, розвиток і нові підходи” (Дніпропетровськ, 2003 р.), науково-освітньому форумі з міжнародних відносин „Лідерство та контрлідерство у світі” (Воронеж, 2004 р.), Міжнародній літній школі „Закінчення холодної війни і сучасні проблеми безпеки” (Геленджик, 2004 р.), Міжнародній конференції „Національності і плюралізм: від старого до нового світу” (Варшава, 2004 р.)

Публікації. Основні положення дисертації викладені в шести статтях, загальним обсягом 2,9 др.арк. 

 

 

У першому розділі „Історіографія та джерельна база дисертації” розглянуто стан наукової розробки теми, охарактеризовано основні джерела по темі дослідження.

Стан наукової розробки проблеми. Загальний стан історіографії дослідження характеризується відсутністю цілісних робіт, присвячених аналізові формування та реалізації зовнішньої політики США щодо розв’язання Берлінської кризи.

Аналізуючи радянську історіографію можна виділити дві характерні ознаки. По-перше, радянські дослідники не мали доступу до першоджерел, які б могли пролити світло на процес прийняття політичних рішень американським керівництвом. По-друге, головна перешкода для об’єктивної розробки тем із зовнішньої політики США періоду холодної війни полягала в необхідності для дослідників працювати в рамках радянської парадигми. І хоча науковий доробок радянських вчених включає значний фактичний матеріал, для більшості історичних досліджень 1950-1980 рр. був властивий яскраво виражений ідеологізований характер.

В роботах Г. Акопова, В. Білецького, В. Висоцького Берлінська криза пояснюється як агресивна реакція західних держав на „оборонні” заходи країн соціалістичного блоку, спрямовані на стабілізацію режиму Німецької Демократичної Республіки і припинення „підривної діяльності”, яка велася з Західного Берліна. Хоча в цих працях можна простежити спроби авторів дослідити зовнішню політику США з урахуванням впливу, який здійснювали на неї внутрішні і зовнішні чинники, загальний тон робіт відзначається відсутністю об’єктивного аналізу проблеми Західного Берліна, тенденційним висвітленням політики західних держав.

Теоретичні і методологічні проблеми дослідження міжнародних криз розроблялись в працях В. Гантмана, Н. Дороніної, В. Журкіна, Є. Єгорової. Автори типологізують міжнародні конфлікти, здійснюють аналіз західних концепцій подолання криз, а також, на конкретних прикладах, характеризують зовнішню політику окремих країн. Так, В. Журкін, посилаючись на вислів американського теоретика міжнародних відносин Г. Снайдера, справедливо зазначає, що для періоду 1950-1960 рр. „законними” методами поведінки США в міжнародних кризових ситуаціях були: „війна нервів”, демонстрація сили волі, або навпаки, ірраціональність поведінки.

 Початковому етапу розв’язання німецького і берлінського питань присвячено монографію С. Віскова та В. Кульбакіна. Вона містить детальний опис формування і застосування на практиці союзницької політики щодо переможеної Німеччини, заснований на документах із архівів СРСР і НДР. Основний акцент зроблено на формуванні політики СРСР, що робить працю дещо однобічною.

А. Філітов на основі широкого кола джерел з розсекречених на початку 1990-х рр. російських архівів досліджує етапи розв’язання німецького питання в більш широкому часовому проміжку, що дозволяє йому простежити динаміку загострення міжнародної ситуації через його неврегульованість та зробити ґрунтовні висновки щодо трансформації радянської політики щодо нього. Монографія А. Філітова є одним з кращих комплексних досліджень німецької проблеми, але її недоліком також є побіжність у висвітленні позиції США. 

У 1995 році побачив світ збірник статей, в якому проблемам Німеччини і Берліна присвячені статті В. Малькова, А. Філітова та Т. Домрачева, В. Зубока та З. Водоп’янової. Основну увагу