Берлінська криза 1958-1963 рр. і зовнішня політика США

Чотири томи документів FRUS, які вміщують понад півтори тисячі документів, охоплюють найбільш важливі аспекти перебігу Берлінської кризи періоду адміністрацій президентів Д. Ейзенхауера і Дж. Кеннеді, включно з переговорами з Радянським Союзом, міжсоюзницькими дебатами, військовим плануванням та розробкою концепції реагування США на радянські ультиматуми. Збірники FRUS є найбільш повним зібранням документів і складаються з файлів виконавчої влади, президентських паперів, створених або затверджених держсекретарем матеріалів, стенограм зустрічей вищого керівництва США, документів дипломатичних служб і місій, а також офіційного листування з іноземними урядами і представництвами. До збірників FRUS було включено значну кількість документів, які торкаються воєнних питань, особливо це стосується паперів керівників Об’єднаного Комітету Начальників Штабів, Ради національної безпеки та Міністерства оборони США. Не розсекреченими залишились лише документи, що стосуються діяльності Центрального розвідувального управління та частина паперів президентів Д. Ейзенхауера та Дж. Кеннеді.

Збірки документів, що були опубліковані в СРСР, в першу чергу „Радянський Союз і берлінське питання” та „Зовнішня політика Радянського Союзу і міжнародні відносини” містять обмежену кількість документів, до того ж підібрані досить тенденційно. У 2004 році побачив світ збірник, який містить унікальну підбірку документів із розсекречених партійних архівів, які стосуються найважливіших питань внутрішньої і зовнішньої політики, і, зокрема, політики СРСР з німецького питання.

В рамках дослідницького проекту з міжнародної історії „холодної війни” при центрі В. Вільсона у 1993-2001 рр. було опубліковано документи із архівів колишнього СРСР, Польші, НДР, Чехословаччини. Вони стали важливим доповненням до американських документальних публікацій оскільки проливають світло не тільки на особливості еволюції радянської політики в берлінському питанні часів Й.Сталіна і М. Хрущова, але й на роль в ній генерального (пізніше—першого) секретаря ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини В. Ульбрихта. 

Події Берлінської кризи знайшли широке висвітлення в мемуарній літературі. Серед тих, хто стояв біля витоків прийняття зовнішньополітичних рішень і залишив свої спогади найбільш інформативними є мемуари президента США Д. Ейзенхауера, держсекретарів Д. Ачесона та Д. Раска, канцлера ФРН К. Аденауера, прем’єр-міністра Великобританії Г. Макміллана, посла США в СРСР Ч. Болейна, американського військового губернатора в Німеччині, а згодом представника президента у ФРН Л. Клея, міністра флоту, а згодом і міністра з питань озброєнь США, особистого радника президента П. Нітце, посла США у ФРН Д. МакГі. Хоча всі вони позначені різним ступенем суб’єктивізму, однак є цінним джерелом для глибшого розкриття теми дисертації.

Значний обсяг мемуарної літератури залишили також сучасники подій Берлінської кризи, тогочасні політичні діячі, соратники президентів Д.Ейзенхауера та Дж. Кеннеді: Р.Феррел, Т. Соренсен, П.Селінджер, А.Шлезінгер. Р. Гілсман. Їх спогади містять значну кількість фактичного матеріалу, який не завжди прослідковується за документами.

Спогади радянських учасників „холодної війни” також стали цінним джерелом даної роботи. Однак, їх достовірність дуже різна. Із мемуаристики членів вищого керівництва значний інтерес становлять спогади М. Хрущова, а спогади А.Громика є варіантом офіціозної історії радянської зовнішньої політики. Із спогадів дипломатів відзначимо книги А. Добриніна, Г. Корнієнка, Щ. Гриневського, М. Семіряги, К. Коваля, О. Трояновського.

Отже, аналіз історіографії з даної проблеми свідчить, що попри існування великої кількості праць, відчувається потреба у комплексному дослідженні зовнішньої політики США під час Берлінської кризи 1958-1963 років. Використання багатої джерельної бази з критичною її оцінкою та узагальнене осмислення попереднього історіографічного набутку дає можливість об’єктивно розкрити поставлену в дисертації проблему. 

У другому розділі „Виникнення проблеми Берліна та її вплив на міжнародні відносини” в історичній ретроспективі розглянуто еволюцію берлінської проблеми від її виникнення відразу по завершенню Другої світової війни до першої розрядки в радянсько-американських відносинах середини 1950-х років.

Берлінська проблема була тісно пов’язана з німецьким питанням. Фактично ж, вона виникла на основі відсутності чіткої міжнародної регламентації статусу міста, а також засад доступу до нього. Відразу після завершення війни у Вашингтоні спостерігалася деяка розгубленість, невизначеність щодо подальшої долі Берліна. Однак, з початком обмеження доступу в місто, яке чинив СРСР, на Заході почали усвідомлювати, що політичні наслідки поразки в Берліні завдадуть значного удару західній політиці в Німеччині. У відповідь на радянську блокаду Берліна 1948-1949 рр., країни Заходу організували повітряний міст, що не тільки утримував кризу в мирних рамках, зумовив її згортання без застосування сили, але й стимулював процеси, протилежні до тих, на які сподівався Й.В. Сталін у випадку втілення своїх задумів. Перша Берлінська криза, як її стали називати пізніше, консолідувала країни Заходу навколо США, прискорила процес утворення ФРН і НАТО, продемонструвала, що свою присутність у Берліні США пов’язують з довготерміновими ставками в Європі. Лідери США прийшли до висновку, що “краще мати половину Німеччини повністю, ніж цілу Німеччину наполовину”. В результаті поділ країни на десятиліття став найважливішою проблемою для самої Німеччини, але разом з тим, заклав підвалини для стабілізації в післявоєнній Західній Європі.

Перша Берлінська криза зафіксувала різке загострення міжнародної ситуації, зі зростаючою можливістю військового зіткнення СРСР і західних держав. Оскільки можливість ескалації конфлікту до війни вважалась високою,