Безпека життєдіяльності, охорона праці

Аналізатор внутрішніх органів або вісцеральний аналізатор відіграє надзвичайно важливу роль у здоров'ї і житті людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людину про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру. Проте ці небезпеки серйозно впливають на життєдіяльність людського організму (поганий стан здоров'я).

Нюх - здатність сприймати запахи, які здійснюються завдяки нюховому аналізатору, рецепторами якого є нервові клітини, розташовані в слизовій оболонці носа. Ці клітини перетворюють енергію подразника в нервове збудження і передають його нюхового центру. При тривалій дії пахучих речовин чутливість до запаху знижується, причому настільки, що людина перестає його відчувати, навіть якщо це дуже неприємний запах, наприклад, сірководень. Коли запахи відсутні, чутливість відновлюється. Деякі запахи можуть пригнічувати інші, зливатися з ними, компенсувати один одного. Запахи здатні викликати відразу до їжі, загострювати чутливість нервової системи, сприяти станом пригніченості, підвищеної дратівливості. Сірководень, бензин та інші речовини можуть викликати негативні реакції аж до нудоти, блювоти, непритомності. Наприклад, виявлено, що запах бензолу загострює слух, а індол притупляє слухове сприйняття, запахи піридину і толуолу загострюють зорову функцію в сутінках, запах камфори підвищує чутливість зору до зеленого кольору і знижує до червоного.

Смак - відчуття, що виникає при дії деяких подразників на певні рецептори, розташовані на поверхні язика. Смакове відчуття формується зі сприйняття чотирьох основних видів смаку - кислого, солоного, солодкого й гіркого. Варіації смаку складаються з комбінації основних перерахованих відчуттів. Різні ділянки язика мають неоднакову чутливість до смакових речовин: кінчик язика більш чутливий до солодкого, краї язика-до кислого, кінчик - до солоного і корінь язика найбільш чутливий до гіркого.

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні психо-фізіологічні властивості - надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників, наявність абсолютної диференційної та оперативної межі чутливості до подразника, спроможність до адаптації, тренування, певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника, перебування у наступній взаємодії один за одним.

Усі аналізатори в структурному відношенні однотипні. Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають подразник - рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії подразника в процес збудження. Від рецепторів по сенсорних (чуттєвих) нейронах і синапсах (контактах між нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему.

Розрізняють такі основні види рецепторів:

-механорецептори, що сприймають механічну енергію, до них належать: рецептори слухової, вестибулярної, рухової, частково вісцеральної чутливості;

-хеморецептори - нюховий, смаковий;

-терморецептори - рецептори шкірного аналізатора;

-фоторецептори - зоровий аналізатор.

 

3.Відчуття та закон Вебера-Фехнера.

За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на 4 групи:

1) екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явиш зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові); 

2) інтрацептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).

3) кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла.

4) проміжні й самостійні - температурні, вібраційні, рівноваги, прискорення.

Чутливість органу відчуття визначається мінімальним подразником, який в даних умовах виявляється здатним викликати відчуття.

Мінімальна сила подразника, яка викликає ледь помітне відчуття, називається абсолютним порогом чутливості.

Нижній поріг відчуттів визначає рівень абсолютної чутливості даного аналізатора.

Між абсолютною величиною чутливості та величиною порогу існує зворотний зв'язок: що менша величина порогу, то вища чутливість даного аналізатора:

Е=1/р,

де: Е - чутливість,

Р - порогова величина подразника.

Чутливість подразників різна. Зоровий аналізатор найчутливіший. Абсолютна чутливість має і верхній поріг відчуття.

Верхнім абсолютним порогом чутливості називається максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне діючому подразникові відчуття.

Величина абсолютних порогів, як нижнього, так і верхнього, змінюється залежно від різних умов: характеру діяльності та віку людини, функціонального стану рецептора, сили й тривалості подразнення і т. д.

Мінімальна різниця між двома подразниками, яка викликає ледь помітну різницю відчуття, називається порогом розрізнення, або порогом відмінності.

Поріг відмінності характеризується відносною величиною, постійною для даного аналізатора. Для зорового складає 1/100; для слухового 1/10; для тактильного 1/30. Але це відношення є справедливим тільки для подразників середньої сили.

Основний психофізичний закон (закон Вебера-Фехнера): Інтенсивність відчуття пропорційна логарифмові сили подразника:

S = К ∙ lgJ + С,

де: S - інтенсивність відчуття;

J - сила подразника;

К - експериментально визначена константа;

С - величина подразника.

Іншими словами, зі зростанням сили подразника в геометричній прогресії інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній.

Адаптація, або пристосування - це зміна чутливості органів відчуття під дією подразника. Є три види цього явища:

1. Адаптація як повне зникнення відчуття в процесі тривалої дії подразника (одяг, атмосфера, запах тощо).

2. Адаптація як притуплення відчуття під дією сильного подразника (холодна вода, сильне світло) - негативна адаптація, бо знижує