Безпека життєдіяльності, охорона праці

Таблиця 3.2

Рівні ймовірності небезпеки

 

ВидРівеньОпис наслідків

ЧастаАВелика ймовірність того, що подія відбудеться

МожливаВМоже трапитися декілька разів за життєвий цикл

ВипадковаСІноді може відбутися за життєвий цикл

ВіддаленаDМалоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу

НеймовірнаЕНастільки малоймовірна, що можна припустити, що така небезпека ніколи не відбудеться

 

Таблиця 3.3

Матриця оцінки ризику

 

Частота, з якою відбувається подіяКатегорія небезпеки

І

КатастрофічнаII

КритичнаIII ГраничнаIV

Незначна

(А) Часта1А2АЗА4А

(В) Можлива1В2ВЗВ4В

(С) Випадкова1С2СЗС4С

(D) Віддалена1D2D3D4D

(Е) Неймовірна1Е2ЕЗЕ4Е

 

7.Типи ризиків та їх характеристика. Концепція прийнятного ризику.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та со¬ціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

На рис. 2.1 наведено графік, який ілюструє спрощений приклад визначення прийнятного ризику. 

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої Рис.2.1. Визначення прийнятного ризику.

 

сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

З цього графіка видно, що зі збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу. Сумарний ризик має мінімум при певному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

 

8.Управління ризиком. В основі управління ризиком лежить порівняння витрат на конкретні заходи та засоби або певний їх комплекс та рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження.

Шляхи управління ризиком. Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кілько¬ма шляхами:

•повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки; 

•заміна небезпечних операцій іншими — менш небезпечними; 

•удосконалення технічних систем та об'єктів;

•розробка та використання спеціальних засобів захисту;

•заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Серед питань управління ризиком важливе місце посідає вартість цього управління. Проте, оскільки залежність вартості витрат від ризику встановлюється на фазі розробки проекту, в процесі його реалізації іноді стає очевидним, що деякі обставини змушують збільшити ризик порівняно з програмованим. Отже, вартість не є єдиним та головним критерієм встановлення прийнятного ризику. Важливу роль, як показано вище, відіграє оцінка процесу, пов'язана з визначенням та контролем ризику.

Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Потім, при необхідності, дослідження можуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз.

Найбільш поширені два види методик аналізу небезпек, а саме: попередній аналіз небезпек (ПАН) та аналіз дерева помилок (АДП).

Попередній аналіз небезпек - це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в системі. ПАН звичайно виконується у такому порядку:

•вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали; встановлюють їхні небезпечні та шкідливі властивості;

•визначають закони, стандарти, правила, дія яких поширюється на даний об'єкт, систему чи процес;

•перевіряють технічну документацію на відповідність її зако¬нам, правилам, принципам і нормам безпеки;

•складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.

При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності вибухо- пожежонебезпечних та токсичних речовин, виявленню компонентів об'єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна ситуація від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску.

Аналіз дерева помилок (АДП) вважається одним з найбільш корисних аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Хоча АДП Є передусім інструментом для аналізу помилок, він може використовуватись для оцінки необхідних дій, які б наблизили бажану подію. Будуючи дерево, яке описує всі події, які повинні відбуватись, щоб здійснилась кінцева подія, аналітик може використовувати АДП як метод для створення основи промислової програми техніки безпеки.

Література: 3Б, 6Б, 2Д, 7Д, 8Д.