Бібліотеки Європи в епоху Просвіти

 

Лише окремі бібліотеки Німеччини представляли собою зразково діючі установи. До їхнього числа відноситься придворна бібліотека герцога Вольфенбюттельского, яку в останні десятиліття XVІІ ст. очолював великий мислитель, поборник просвіти народних мас Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646-1716 р.).

Лейбніц вважав, що важко вирішити грандіозну задачу просвіти народу в роздробленій Германії, яка роздирається феодальними сварами. Свої думки про призначення бібліотек, важливість їх створення у навчальних закладах Лейбніц неодноразово висловлював у листах Петрові І.

У герцогській бібліотеці Вольфенбюттеля Лейбніц прагнув до практичного втілення своїх прогресивних поглядів. Першим у Німеччині він вказав на необхідність регулярного поповнення бібліотечних фондів: «Поповнення так само необхідне бібліотеці, як їжа живому організму». Йому удалося домогтися постійного кошторису на комплектування, будівництво приміщення. При ньому в бібліотеці був відкритий читальний зал, створений алфавітний каталог, удосконалене розміщення.

Ідеї Лейбніца про суспільну роль бібліотеки перетворювалися в життя й у бібліотеці Геттінгенського університету, що першою серед всіх університетських у Німеччині скинула вантаж середньовічних традицій.

У 1787 р., у рік свого 50-річчя, фонд бібліотеки Геттінгенського університету нараховував 120 тис. томів і щодо старанності підбору книг, умілій постановці справи вона не мала собі рівних. Фонд створювався обдумано, поповнювався систематично. Бібліотека була відкрита щодня. Книги видавалися додому. Під керівництвом бібліотекарів – швейцарця Конрада Геснера і німця Хейне в бібліотеці було введене систематичне розміщення, з великою старанністю складені алфавітний і систематичний каталоги. Бібліотека сприяла розквіту Геттінгенського університету, нею захоплювалися Лессінг, Гете.

 

 

Лессінг був бібліотекарем Вольфенбюттельскої придворної бібліотеки, втім, він мало займався нею, прагнучи лише безперешкодно користуватися фондом. На відміну від нього Гете вплинув на поліпшення бібліотечної справи у Веймарському герцогстві. У 1797 р. він став комісаром «Верховного управління самостійними установами з мистецтв і наук» при дворі герцога. Велика увагу Гете приділяв придворній бібліотеці, що виникла наприкінці XVІІІ ст. Йому хотілося зробити її схожою на бібліотеку Геттінгенського університету, яку він знав і дуже цінував. Гете переконував співробітників Веймарської бібліотеки, що їхня основна мета – сприяти використанню книг, але персонал був протилежної думки. Комплектуючи бібліотеку, Гете переглядав каталоги книжкових аукціонів і ярмарок, рекомендував або відкидав пропозиції придбання конкретних книг, відгукувався на прохання читачів щодо покупки книг, відсутніх у бібліотеці. Він подарував бібліотеці повне зібрання своїх творів і багато інших книг. Книги здобувалися для бібліотеки в книгарнях Веймара і Ерфурта і за рубежем. За задумом Гете з 1809 р. почав створюватися музей книги. Гете вимагав ретельного ведення (неодноразово власноруч переглядав) інвентарний фонд бібліотеки. За його розпорядженням була проведена ревізія фонду і прийняті нові правила користування бібліотекою.

Фонд Веймарської бібліотеки був відбитий у карткових каталогах: алфавітному, рукописів, східних книг і рукописів, біографій і портретів, гравюр. До складання каталогів залучалися консультанти. За розпорядженням Гете кожен бібліотекар вів облік своєї роботи. З метою охорони фондів перевірялося збереження книг, що повертаються.

У бібліотеці існував заочний абонемент. За плату вченим, письменникам, державним діячам висилалися в інші міста книги, витяги з каталогу, копії окремих сторінок рукописів, переписування яких також здійснювалося за рахунок абонементів. Веймарська бібліотека була зв'язана постійним міжбібліотечним абонементом з Йєнською університетською бібліотекою, що теж багато чим була зобов'язана Гете. В Йєні періодично влаштовувалися виставки скарбів Веймарської бібліотеки.

Як комісар «Верховного управління» Гете піклувався про підбір гідних і придатних для роботи в бібліотеці кандидатів, для яких був встановлений іспитовий термін. На думку Гете, кожен бібліотекар повинен був знати усі види робіт і весь бібліотечний процес у цілому. Цьому навчали стажистів. Гете наполягав на зарахуванні в штат бібліотеки молодих, діяльних співробітників.

Відомо, що Гете хотів скласти зведений каталог на фонди Веймарської придворної і трьох бібліотек у Йєні – університетської і двох приватних (німецьких учених Будера і Бюттнера).

 

 

Однією з примітних бібліотек Німеччини цього періоду була бібліотека Саксонських курфюрстів у Дрездені, що зобов'язана своєю діяльністю видатному німецькому бібліотекарю Йоганну Міхаеля Франку (1717-1775 р.). До 1762 р. її фонд складався з 42 139 томів, 1756 р. вийшов каталог, створений Франком.

Піклуючись про якнайкраще задоволення запитів читачів, Франку реорганізував розміщення, розмістивши книги за змістом. Усередині розділів рекомендувалося враховувати історичні і географічні характеристики. У результаті були створені комплекси літератури про окремі країни і місцевості. Такі комплекси, що всебічно характеризують країну чи землю, відповідали інтересам читачів феодально-роздробленої Німеччини. У каталогах теж виділялася краєзнавча література. Цей прийом одержав особливо велике поширення в німецьких систематичних каталогах пізніше, у XІ в.

Найважливіше нововведення Франку полягало в тому, що шифровка книг ставала сполучною ланкою між розміщенням, шафовим описом, інвентарем і каталогами. Внесок Франку в бібліотекознавство був значним, його методика розміщення літератури усередині головних розділів випередила теорії буржуазних бібліотекарів останньої чверті XІ-початку XX в. – Ч. Кеттера, М. Дьюї й ін.

Зі зміною розміщення наявні каталоги стали непридатними – у них були відсутні нові шифри. З 1769 р. бібліотека працювала фактично без каталогів. І тільки наприкінці XVІІІ в., уже після смерті Франку, були складені