Білоголова українська порода в історичному аспекті

Більш детальний аналіз стану цієї породи засвідчує, що вперше на білоголову колонійську худобу, яка в подальшому слугувала вихідним матеріалом для створення сучасної популяції, звернули увагу ще в 1912-1913 роках під час обстеження тварин в Київській та Волинській губерніях як на популяцію, що мала добру якість, витривалість, неперебірливість до умов утримання й розведення. Краща частина цієї худоби була зосереджена в німецьких та чеських колоніях південної частини Полісся й частково переходила в селянські господарства на заміну поліській худобі [18, с. 5-8]. Тварини цієї популяції мали червоне й чорне забарвлення, білу голову, рідко з плямами, часто з «окулярами» навколо очей, білі черево й вим’я, а також нижні частини ніг і китицю хвоста. І хоча одна із версій вказує на походження білоголової худоби від гронінгенської породи з Голландії, яка була завезена в поліську зону вихідцями з Голландії й Німеччини, інша заперечує це – засвідчуючи, що частина колоністів переїжджали без худоби, купуючи її на Волині, «де водилася гарна худоба червоної масті з окулярами навколо очей і в панчохах» [18, с. 161]. Як би то не було, але білоголова худоба більш високої якості була зосереджена саме в колонійський поселеннях, куди завозилися кращі плідники й корови з Голландії. Використання корів цієї популяції при схрещуванні з бугаями симентальської, швіцької, англерської, остфріслланської та інших порід не завжди приводило до підвищення продуктивності у метісів, тому перевагу надавали підбору тварин переважно вихідної породи. Краща частина білоголової худоби була знищена під час виселення колоністів за межі Волинської губернії у 1915 році, а кращі з гірших, які залишалися в земських племінних розсадниках – знищені під час революції. Залишок білоголової колонійської худоби був переданий селянським господарствам й використовувався для поліпшення поліської худоби. [18].

Інвентаризація залишків колонійської білоголової худоби у 1925 році у селянських господарствах Київської й Волинської губерній науковцями Київської крайової сільськогосподарської дослідної станції засвідчила жахливий стан популяції, тварини якої відрізнялися мастю, конституцією й продуктивністю, а також умовами утримання й годівлі. Найкращою якістю білоголова колонійська худоба характеризувалася в колонії німецьких переселенців «Голендри», де був створений племінний розплідник. Тварини даного розплідника були здебільшого червоної масті й мала більші лінійні проміри, живу масу та надої, порівняно з рештою колонійської худоби. Загальна оцінка корів білоголової колонійської худоби за екстер’єром засвідчила, що це дрібні тварини з середньою висотою в холці на рівні 118 см, довгою тонкою шиєю, вузькими і не глибокими грудьми, прямою й широкою спиною, обвислим задом, тонкими ногами, ніжним кістяком великим вим’ям з рівномірно розвиненими частками. Бугаї були дещо вищими за корів, але все ж значно поступалися за екстер’єром плідникам німецьких порід. Приміром, бугай Юрко, якого можна вважати одним із родоначальників породи, у віці трьох років мав живу масу 622 кг й висоту в холці 134см. Корова Окулярниця у віці п’яти років мала живу масу 461 кг, висоту в холці -121см й за 1925-1926 роки від неї одержано 2923кг молока з вмістом жиру 3, 84%. Дійних корів годували взимку сіном, соломою, половою, картоплею, рідко – буряком та гарбузами, борошном і макухою. Силосування кормів на той час населення майже не знало. Було встановлено, що надій корів цієї групи збільшується із віком і найбільший припадає на 4-6 отелення. Річний надій корів колонійської білоголової худоби в середньому становив 103, 8 пудів й змінювався в залежності від району розведення. Дослідженнями не було виявлено різниці за надоями між коровами червоної й чорної масті, оскільки продуктивність корів здебільшого залежала від умов утримання й годівлі. За рік надій корів-первісток колонійської білоголової худоби в умовах розплідників становив 2518-2414кг. Корови білоголової худоби, які придбані в поселеннях колоністів або в селянських господарствах й вирощені за нормальних умов годівлі й доглядання, здатні підвищити рівень молочної продуктивності на 50-80%. Слід також згадати ще один висновок експедиційного обстеження білоголової колонійської худоби: відсутність селекції, під якою розуміли роль бугаїв-плідників. У 1923-1925 роках при вільному паруванні навантаження на одного бугая-плідника в німецьких та чеських колоніях складало 50 корів, а в українських селах -73-103 корови. Для відтворення використовувалися «приватновласницькі бугаї», хоча набувала розвитку молочна кооперація й створювалися контрольні секції. В основній зоні поширення білоголової колонійської худоби до відтворення залучали велику кількість бугаїв-плідників різних порід та метисів, що негативно впливало на збереженні генофонду білоголової колонійської худоби. Кількість білоголових бугаїв без зовнішніх ознак метизації становила лише 16, 4-21, 3% від використовуваних плідників і лише в колонії Голендери кількість білоголових плідників, яких можна було використовувати для відтворення стад- 100%. Добір бугая для парування здійснювали за віком (брали старшого) і екстер’єром – вибирали по росту. Досить часто основою добору був принцип «ближче та дешевше». Вибір плідника за відомостями про матір був дуже рідким і лише в поселеннях колоністів. Але навіть не звертаючи увагу на породу та прикмети плідника, населення все ж високо