Бразилія у латиноамериканській системі міжнародних відносин

Бразилія першою з держав регіону налагодила співпрацю з ЄС та підписала Стратегічну асоціацію. Проводяться регулярні консультації на вищому рівні. Бразилія також сприяє тісній співпраці країн Південної Америки з ЄС. Як вже згадувалося, Бразилія взяла курс на зближення відносин з Африкою (в рамках формату Південь-Південь) та має активні зв’язки з азійськими країнами (особливо КНР, РФ, Росія) [10].

Поставши у ХХІ столітті на світовій арені у новій якості провідної держави, Бразилія намагається сформувати взаємодоповнюючі стратегії на глобальному та регіональному рівнях. Для цього вона потребує стабільності, миру та динамічної економіки в регіоні. Це сприятиме орієнтаціїосновних дипломатичних зусиль на встановленні своєї ролі як великої держави. І навпаки, закріплення статусу великої держави вплине на зміцнення позицій у ЛАКб. Проте в дійсності ситуація є досить складною, оскільки регіон поділений за ідеологічними принципами, тому регіональне лідерство Бразилії, політика якої традиційно спрямована на підтримання дружніх відносин з усіма десятьма сусідніми державами, є досить ненадійним. Іншою проблемою є опір лідерству Бразилії іншими латиноамериканськими країнами, які вважають, що її політика керується лише власними інтересами та не спрямована на підтримку безпеки та розвитку в регіоні. Не меншою перешкодою є слабкістьі міжнародних інститутів в Латинській Америці, що ускладнює регіональну координацію та лідерство Бразилії, адже дипломатичні ініціативи потребують свого закріплення і у багатосторонньому форматі взаємодій [18, с. 357].

Крім зовнішніх факторів можна виділити також негативні внутрішні, такі як суперечливість підходів різних політиків до зовнішньополітичної стратегії. Наприклад, екс-президент Бразилії Кардосо бачив Бразилію як світову державу, яка диктує свої закони у міжнародній системі, а свій вплив Бразилія чинитиме за допомогою демократичних цінностей, економічної ваги та продуктивної співпраці з іншими великими акторами в межах ООН та інших інституцій. В рамках такого бачення місця Бразилії у світі, країна має співпрацювати з Північною Америкою та Європою [17, с. 37].

В свою чергу уряди ЛулидаСілвиДілмиРусефф поділяють наступні два підходи. Один “лівий”, який і досі орієнтується на неомарксистські ліві рухи 19601970-х рр. Прихильники цього напрямку є запеклими антиамериканістами, що вірять в ефективність співпраці по лінії “Південь-Південь”. Третій напрямок (“реалісти”) можна охарактеризувати як менш ідеологічний та більш прагматичний з націоналістичним елементом. Вони бачать Бразилію як активного актора у світових організаціях та в прагненні до миру, але самостійного завдяки міцним відносинам з державами у всьому світі, включаючи Росію, Китай, Іран. На їхню думку, багатополярний світ, у якому вплив Сполучених Штатів обмежений, забезпечить Бразилії більше свободи для реалізації своїх інтересів [19, с. 202].

Отже, ми можемо спостерігати певні дискусії в рамках політичних кіл щодо з’ясування місця Бразилії та визначення стратегії зовнішньої політики. Дане питання є насправді дуже фундаментальним, оскільки обрання певного курсу лишатиме відбиток на довгий період часу. Очевидним є факт, що орієнтація держави в одному напрямку може призвести до різкого погіршення з іншими державами, що теж може бути досить небажаним. Наприклад, різкий антиамериканський підхід може призвести до втрати важливого економічного партнера, можливого загострення з партнерами США (деякими країнами Центральної Америки та Карибського басейну, ЄС, Колумбією), погіршення репутації на міжнародній арені, протидія інтересам Бразилії в міжнародних установах тощо [17, с. 40]. І навпаки, активний рух у бік Північної Америки та Європейського Союзу несе великі загрози втрати позицій в регіоні. Тому Бразилія повинна балансувати між різними акторами, враховуючи всі “за” і “проти”. Зокрема, на нашу думку, Бразилія повинна йти на зближення із Сполученими Штатами, оскільки насправді латиноамериканський регіон є досить складним та непрогнозованим, тому сучасні виклики та проблеми не під силу врегулювати Бразилії самостійно або в рамках регіональних організацій, які є недостатньо дієвими. Особливо необхідно враховувати фактор глобалізації світу та взаємозалежності держав. Це означає, що проблеми ЛАКб негативно відображаються на США. Тому у випадку загострення регіональних проблем США є важливим партнером для їх врегулювання. Прикладом може слугувати проблема міграції, яку країни ЛАКб не можуть самостійно врегулювати, а для США це також істотна проблема. Також варто згадати наркотрафік, тероризм, з якими країни ЛАКб теж не здатні боротися [19].

Втім основним чинником, що визначатиме якість лідерства Бразилії у Південній Америці у найближчій перспективі буде спроможність різнобічно і повноцінно впливати на цей регіон з боку Сполучених Штатів. Зокрема, США почали перекладати відповідальність за стабільність і мир у ЛАКб на Бразилію ще за часів адміністрації Дж. Буша-молодшого, що свідчить про сприйняття Бразилії ключовим актором в регіоні. США також виступили ініціатором підписання стратегічного партнерства з Бразилією, запропонували очолити спільний енергетичний проект по виробництву біотоплива. Проте Бразилія не бачить себе у партнерських відносинах із згаданою державою, оскільки її зовнішня політика спрямована абсолютна в інше русло: це конкуренція за ключові позиції в регіоні, якнайбільше зменшення впливу США в ЛАКб та розвиток співробітництва з країнами БРІКС. З іншого боку, останнє не означає відмову Бразиліїпоглиблювати в подальшому співробітництво зі Сполученими Штатами.

Насправді Бразилія сьогодні рухається повільно, проте рішуче до збільшення свого впливу не лише в регіоні, а й на міжнародній арені. Цьому сприяє партнерство з рядом латиноамериканських держав, поглиблення відносин з державами-членами БРІКС, оскільки розширення відносин з Росією, Китаєм та Індією сприяє збільшенню міжнародного авторитету держави, особливо у країнах третього світу. У визначенні курсу зовнішньої політики Бразилія могла б скористатися досвідом Великобританії, зокрема взяти на озброєння досить цікаву та зручну концепцію “концентричних кіл/сфер”, пріоритетність яких з часом змінювалася. Наприклад, до 1997 р. перше коло займали США, друге – країни Європейських Співтовариств, третє – країни Співдружності. Після 1997 р. – перше місце за важливістю для Британії зайняла Європа, посунувши на другу позицію Сполучені Штати. Відповідно до ідей цієї концепції Бразилія може визначати свої зовнішньополітичні пріоритети, корелюючи їх з більшою актуальністю тих чи інших відносин.

Таким чином, ми можемо прослідкувати тенденцію допосилення регіонального лідерства Бразилії. Проте в цьому контексті варто поділяти простір ЛАКб на дві різні сфери впливу: Центральна Америка і країни Карибського басейну, які все більше примикатимуть до США (наприклад, через можливе розширення Північноамериканської зони вільної торгівлі) та держави Південної Америки, які консолідуються навколо Бразилії в рамках механізмів УНАСУР.

Сьогодні Бразилія завдяки покращенню політико- економічного становища може виявляти претензії в регіональних міжнародних відносинах, в той же час формуючи нові геополітичні форми міжнародної позиції Бразилії. Тому головне завдання Бразилії у міжнародних відносинах – це об’єднання держав Латинської Америки навколо себе, посилення відносин з державами-сусідами на рівні двосторонніх контактів та створення дієвих регіональних організацій, які б консолідували латиноамериканські держави, даючи нове дихання інтеграційним процесам, та посилення ваги латиноамериканського регіону на глобальному рівні. Без Бразилії Латинська Америка навряд чи мала нинішню політико-географічну конфігурацію, тому можна говорити про лідерство Бразилії в регіоні та про її зростаючий вплив у світовій політиці.