Чоловіки, жінки й насильство в ОУН та УПА в 1940-1950-х рр.

Великий перелік злочинів, серед яких було зґвалтування, ставав підставою для винесення смертних вироків не лише рядовим підпільникам або повстанцям. їх застосовували й до керівників середньої ланки. 2 червня 1945 р. служба безпеки розстріляла колишнього командира боївки ОУН «Комара» за те, що «своїм нетактовним поведенням в терені спричинився до значної деморалізації і розпиячення боївки, чим понизив пристіж організації нашої визвольної боротьби [... ] перед посторонніми людьми розконспірував себе та своїх зверхників», в одному з сіл погрожував директорові спиртзаводу, вимагаючи 10 л горілки. Наприкінці обвинувального вироку зазначалося: «Будучи венерично хворим, у п’яному стані знасилував жінку на Волині, проти чоловіка, який став в обороні своєї жінки, ужив зброї» . Серед «справ до виконання» (тобто фізичної ліквідації) у записнику крайового референта служби безпеки В. Лівого («Йордана») зазначено перелік звинувачень на адресу «Бойка», одного з районних провідників Самбірщини: зґвалтував дружину господаря, знав про місце криївки, що була викрита, саботував роботу, переховувався у завербованій сім’ї, зраджував своїй дружині . 15 жовтня 1943 р. в комунікаті революційного суду зазначалося, що окружний зв’язковий А. Стуга «попустився ряду аморальних вчинків по відношенню до жінок». Крім цього, йому закидали поширення комуністичної пропаґанди та ігнорування наказів .

Розслідування й доведення факту сексуального насильства не завжди каралося смертю, особливо, якщо підозрюваний був цінним і досвідченим підпільником або бійцем. Більше шансів уникнути покарання мали провідники/ командири високого рівня. Навесні 1946 р. фактична дружина референта служби безпеки Косівського надрайону Д. Білінчука («Хмари») втекла від нього, адже, за словами матері, боялася за своє життя . Точну причину пояснювала згодом на допитах слідчим УМДБ Станіславської області:

«Восени 1945 року до нас на виклик бандита “Хмари” прибула колишня санітарка і машиністка сотні Підгірського “Дарина”.

З цього часу і до весни 1946 р. ми всі разом переховувалися у лісі у спеціально обладнаному бункері. Я помічала, що мій чоловік “Хмара” займався коханням з “Дариною”. На цьому ґрунті між нами часто виникали сварки і він мене бив» .

Безпосередній керівник «Хмари» Ю. Мавіїв («Недобитий») засудив його до смерті за «зв’язки з жінками» і «грабежі для особистих цілей» . Однак головною підставою для вироку стало не стільки домашнє насильство, як особистий конфлікт «Хмари» з «Недобитим». Я. Богдан («Всеволод Рамзенко») свідчив на допитах у МДБ 12 червня 1952 р. :

«Чув про нього і таке: Разом з учасником оунівського підпілля під псевдонімом “Хмара” мав одну коханку, через яку вони сварилися і мало не пострілялись. В цієї жінки “Недобитий” ховав золото та інші цінності, які десь награбував і не хотів здавати в ОУН» .

Деякий час «Хмара» переховувався, потім став особистим охоронцем командира тактичного відтинку «Гуцульщина» П. Мельника («Хмари»). Д. Білінчука більше не притягали до відповідальності в підпіллі.

 

 

Сексуальне насильство над жінками, що належать до спільноти противника (так званими чужими жінками) часто є зброєю ворогуючих сторін, способом комунікації між домінантною та підпорядкованою маскулінністю. Тоді ґвалтування стає засобом приниження й деморалізації супротивників, які не здатні захистити своїх жінок. Ґвалтування як зброю війни ми бачимо на прикладі насильства над жінками під час польсько-українського етнічного конфлікту. Це питання ще не стало предметом спеціальної уваги дослідників і потребує глибокого аналізу. У джерелах немає інформації про масові зґвалтування під час нападів боївок ОУН чи відділів УПА на польське населення. У звітній документації підпілля або повстанців такі дані взагалі відсутні. Однак очевидці свідчать про непоодинокі факти сексуального насильства з боку українських націоналістів . У спогадах трапляється інформація про багаторазові та групові зґвалтування (нерідко на очах родичів), після яких жертв убива- ли . Повстанець Л. Павлишин згадував, що після нападу на місто Вишнівець (Збаразький р-н на Тернопільщині) 20 лютого 1944 р. бойовики служби безпеки забрали із собою двох польок (одну «зовсім молоду»), які «на санях плакали, благаючи пощади» .

Окрім зґвалтування до польок застосовували різні форми сексуалізованого насильства. Голова Стрийського відділення Польського опікунського комітету

В. Бобровський писав директорові Головної опікунської ради з приводу нападу на Широке Поле 10 березня 1944 р., зазначаючи: «Виколюють очі, виривають язики, відрізають груди» . Серед поляків – жертв нападу українців у місті Бучачі (Тернопільщина) наприкінці лютого 1944 р. була жінка з відтятими грудьми . Свідки українсько-польського протистояння згадують також про випадки насильства над вагітними жінками . Наприклад, під час нападу на с. Когильне на Волині (влітку 1943 р.), під час якого загинули 70 поляків, українці розпороли живіт дружині коваля Янчевського, яка була на дев’ятому місяці вагітності, та вбили дитя . Уродженка с. Марковичі Горохівського району С. Теслер згадувала про напади бандерівців на поляків: «Вони вбивали вагітних польок, розпорювали їм животи й витягували дітей» .

Різні форми сексуального насильства під час протистояння застосовувала й польська сторона. Наприклад, мешканці с. Ліски на Станіславщині свідчили на допитах в ОУН про напад поляків на їхнє село 23 березня 1944 р. : «Жінкам відрізали груди й насилували» . В одному з оунівських комунікатів зафіксовано інформацію про напад польської армії 19-21 серпня 1945 р. на