Чинники формування інформаційної безпеки Естонії

Вживаючи термін "система", і ми свідомо акцентуємо увагу на цьому, нами робиться логічний наголос на утворенні нової якості, яку складають загрози та небезпеки, суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки. Адже структурна зв'язаність елементів системи забезпечення інформаційної безпеки є істотною її якісною характеристикою і розрив зв'язків між цими елементами може призвести до зникнення самої системи, а отже актуалізується питання забезпечення структурної єдності даної системи.

Так, наприклад, захищеність Кабінету Міністрів України і незахищеність місцевої адміністрації міста Києва у своїй сукупності не утворять стан захищеності усієї системи інформаційної безпеки органів державного управління.

Таким чином, суб'єкти системи забезпечення інформаційної безпеки держави мають тісно взаємодіяти між собою, водночас кожний з них спеціалізується на вирішенні конкретних завдань відповідно до своєї предметної компетенції, вживаючи при цьому відповідні, визначені законом, адміністративно-правові форми та методи. У результаті такої взаємодії зазначені суб'єкти доповнюють один одного, внаслідок чого утворюють струнку організаційно-функціональну систему, об'єднану як системою владно-розпорядчих повноважень, так і функцією по забезпеченню інформаційної безпеки. Отже, об'єктами системи забезпечення інформаційної безпеки України є:

• інтереси органів державного управління в інформаційній сфері;
• система органів державного управління, а також їх компетентні особи і відносини між ними (суспільні відносини в інформаційній сфері);

Визначальним елементом створення будь-якої системи є її мета. Отже, очевидним є розгляд даного компоненту і при створенні системи забезпечення інформаційної безпеки України.

Виходячи з наведеного, мета функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки полягає в організації управління системою інформаційної безпеки через ефективне функціонування самої системи її забезпечення. У більш загальному плані мета полягає у створенні необхідних економічних і соціокультурних умов та правових і організаційних механізмів формування, розвитку і забезпечення ефективного використання національних інформаційних ресурсів в усіх сферах життя і діяльності громадянина, суспільства й держави.

Ефективність системи державного управління національними інформаційними ресурсами та їхнім захистом значною мірою визначає загальний рівень національної безпеки, а будь-які недоліки в структурі й функціонуванні системи державного управління цими процесами призводять до непоправних збитків суспільству й державі. Наприклад, відомо, що втрати економіки Німеччини від індустріального шпигунства перевищують 20 млрд євро на рік, втрата торгових і технічних секретів США (за неофіційними даними) обійшлась американським компаніям у 1992 році в 100 млрд доларів.

Істотні прояви інформаційних чинників міжнародної безпеки кардинально змінили оцінку доктрини інформаційної безпеки в цілому і позиції більшості країн світу, які усвідомили потенціал інформаційних загроз і необхідність створення відповідного міжнародного механізму для контролю інформаційного протиборства. Політичні дискусії на Між¬народному семінарі з проблем інформаційної безпеки (Женева, 1999 р.), який відбувся під егідою Інституту ООН з проблем роззброєння (ЮНІДІР) за участю департаменту з питань роззброєння Секретаріату ООН та представників більш як 50-ти країн світу, підтвердили актуальність проблеми та своєчасність її розгляду в рамках ООН. Проте у визначенні підходів до її  учасників дискусії. Позиція розвинутих країн передбачала визнання проблеми міжнародної інформаційної безпеки як гіпотетичного силового протистояння; перенесення розгляду концепції міжнародної інформаційної безпеки на регіональний або тематичний рівень; виділення з комплексної проблеми міжнародної інформаційної безпеки таких складових, як кримінальні та терористичні міжнародні інформаційні загрози і створення міжнародного механізму контролю подібних інформаційних злочинів.    Позиція країн, які не належать до західної моделі цивілізації, передбачала пропозиції щодо встановлення міжнародно-правової норми про заборону застосування засобів впливу на інформаційні ресурси та інформаційний потенціал міжнародного, регіонального та національного призначення; створення спеціального Міжнародного суду з інформаційної злочинності; спільні розробки техноло¬гії глобального захисту від інформаційної агресії.       У Заяві міжнародної зустрічі було проголошено про узгодження Програми дій з попередження інформаційних війн та обмеження гонки інформаційних озброєнь.[10]

Особливу позицію «наздоганяючого лідера» з проблеми міжнародної інформаційної безпеки зайняла Росія, представники якої активно лобіюють в ООН та інших міжнародних Форумах ініціативи щодо протидії потенційним загрозам нових інформаційних технологій, підкреслюючи новий фактор дисбалансу сил і домінування в глобальній міфосфсрі однієї країни (США) або альянсу країн (ЄС). Суть пропозиції Російської Федерації - створення міжнародного механізму під егідою ООН та загальних принципів забезпечення міжнародної інформаційної зиски, які були б закріплені поетапно в багатосторонній декларації, Масштабній концепції міжнародної інформаційної безпеки, міжнародному договорі або конвенції комплексного характеру з урахуванням 61 руктури інформаційних загроз (військових, кримінальних, терористичмпх, цивільних). Для реалізації пропозицій Росія запропонувала розробити систему понять для аналізу і обговорення проблеми, визначити її технологічні джерела та характер інформаційних загроз; розробити її повні принципи побудови глобальної системи міжнародної інформаційної безпеки; прийняти в рамках ООН багатосторонні декларації, Конвенції з міжнародної інформаційної безпеки на основі розроблених принципів; узгодити принципи протидії міжнародному інформаційному тероризму та злочинності з принципами функціонування міжнародних організацій у галузі інформації, телекомунікацій, ЗМК та прав людини; розробити основні принципи для гармонізації національних законодавств із відповідною міжнародною нормою; розробити основні принципи організації механізму контролю безпеки міжнародної інфосфери та його взаємодію з міжнародними системами регулювання глобальної комунікації та економічного контролю (інформаційні продукти та послуги подвійного застосування, а також засоби для виробництва психотропної зброї); таким чином гарантувати міжнародному співтовариству вирішення нових складних проблем у добу становлення глобальної цивілізації та інформаційного суспільства і реальне забезпечення глобальної та міжнародної інформаційної безпеки. Женевська зустріч (1999 р.) виявила стратегічну проблему міжнародної інформаційної безпеки - проблему домінування в глобальній інфосфері із застосуванням інформаційних