Цінні папери як реквізит фондового ринку

 

1. Цінні папери як реквізит фондового ринку

2. Ризик і прибутковість інвестиційного портфеля

3. Форми та структура державного регулювання ринку цінних паперів

Список використаних джерел

 

 

Обіг фінансових рисурсів на ринку цінних паперів повинен забезпечуватися різними видами цінних паперів, які ще називають інструментами такого ринку. Вони в свою чергу поділяються на такі групи:

пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують його участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.

Цінні папери бувають іменними чи на пред'явника, з вільним чи обмеженим колом обігу, у паперовій чи іншій матеріалізованій або не-матеріалізованій формі (у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів). Переважна кількість цінних паперів випускається у нематеріалізованій формі.

Раніше, розглядаючи фондові системи різних країн, ми вже згадували види цінних паперів. Слід визначити, що найбільш типовими видами цінних паперів, які випускаються і знаходяться в обігу на ринках цінних паперів різних країн світу, є такі види: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, інвестиційні сертифікати. В деяких країнах Східної Європи, СНД, включаючи Україну, до категорії цінних паперів відносять приватизаційні папери. Як правило, в більшості країн контракти з приводу цінних паперів, опціони та ф'ючерси не розглядаються в якості цінних паперів. їх називають «контракти з цінними паперами» або «похідними інструментами». У вітчизняній літературі для їх визначення часто користуються іншомовними термінами: «деривативи» або «дериваційні інструменти». Види цінних паперів в Україні це:

акції (вид найбільш поширений) ;

облігації внутрішніх державних і місцевих позик;

облігації підприємств;

казначейські зобов'язання держави;

депозитні сертифікати;

векселі (найменш поширений вид) ;

приватизаційні папери.

Згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні, як правило, передаються шляхом повного індосаменту, тобто передавальним записом, що засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи. Цінні папери на пред'явника обертаються на ринку вільно. Цінні папери можуть використовуватися для здійснення розрахунків, а також в вигляді застави для забезпечення платежів і кредитів.

Спадкоємність цінних паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України (Закон України «Про приватизаційні папери»). Умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулювання посередницької діяльності в організації їх обігу на території України визначаються Законом України «Про цінні папери і фондову біржу». Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів в Україні визначають Закон України»Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»та інші нормативні документи.

 

 

Ефективне формування і стратегія управління інвестиційним портфелем є однією з основних проблем в сучасній теорії інвестицій. Інвестиційний портфель представляє собою сукупність різноманітних активів суб'єкта інвестування, які формуються згідно з його інвестиційною політикою.

Існують різні теорії портфелів. Одні дослідники називають інвестиційним портфелем лише сукупність коштів вкладених в цінні папери. Інші відокремлюють портфелі реальних (прямих) інвестицій та портфелі цінних паперів. При цьому портфель цінних паперів формується, як правило, після визначення інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестицій.

Теорія « портфеля» розроблена американським вченим Г. Маркови-чем. Згідно з цією теорією інвестор вкладає свій капітал у різні види активів. Однак їх оцінка для інвестора представляє певну складність, саме тому в сучасній теорії портфеля найчастіше усі активи портфеля розглядаються, як очікування майбутніх доходів.

При вкладанні коштів у цінні папери кожний інвестор намагається отримати максимальну прибутковість портфеля, однак дохід завжди буде пропорційний ризику, на який готовий іти інвестор. Тому дуже важливо знайти найбільш сприятливе поєднання цих двох факторів.

Портфелі цінних паперів можуть класифікуватися, як фіксовані та замінні (керовані). Фіксований портфель – це сукупність цінних паперів, які залишаються на весь період існування портфеля в незмінному стані. Як правило, такі портфелі представлені державними цінними паперами. Остання дата погашення цих облігацій визначає термін існування всього портфеля. Фіксований портфель гарантує інвестору досить високу безпечність, але в той же час не дає значних доходів.

Тому інвестори, як правило, формують змінний портфель цінних паперів, яким вони можуть керувати у відповідності з своїми інвестиційними цілями. Провідними принципами такого формування є прибутковість, безпечність, зростання та ліквідність вкладів. Управління портфелем цінних паперів включає в себе планування, аналіз та регулювання його складу з метою досягнення інвестиційних цілей. В залежності від цього можна класифікувати портфелі цінних паперів. Якщо інвестор за головну ціль ставить отримання максимального прибутку, то він формує портфель із низьколіквідних цінних паперів з високим ризиком, і