Цінні папери як реквізит фондового ринку

Домінуючим є принцип прибутковості. Він передбачає отримання інвестором максимальних прибутків в майбутньому, які складаються з курсової різниці та дивідендів або відсотків на ці цінні папери.

Основним показником при визначенні прибутковості тих чи інших цінних паперів є ставка дивіденду (відсотків) компанії, яка визначається шляхом відношення чистого прибутку акціонерного товариства, що спрямовуються на виплату доходів за цінними паперами, до статутного капіталу цього акціонерного товариства (у відсотках). Після цього ставка дивіденду порівнюється із середньою відсотковою ставкою на довготермінові вклади населення та депозити підприємств. Якщо відношення цих двох показників буде меншим за одиницю, то доходність таких цінних паперів виявляється недостатньою, що призведе до зменшення кількості інвесторів. Дохід власника цінних паперів за визначений період часу можна визначити шляхом відношення загальної суми доходу, яка складається з дивиденду на акції (або відсотків на облігації») та курсової різниці, до ціни купівлі цього цінного паперу. Найбільш прибутковими вважаються звичайні акції недавно створених компаній, які хоча і здійснюють ризиковані проекти, однак при сприятливих обставинах гарантують високі прибутки.

Слідуючою ціллю інвестора при виборі цінних паперів є безпечність вкладів. Безпечність – це спроможність емітента взяти на себе відповідальність перед інвестором за залучені кошти та забезпечити їх захист від непередбачених наслідків (негативних для інвестора). Захист інвестора здійснює держава за допомогою чітко визначеної законодавчої бази. Так, наприклад, законами України заборонено випуск цінних паперів для відшкодування збитків від господарської діяльності акціонерного товариства. Найбільш безпечними цінними паперами вважаються звичайні акції, а найбільш стійкими з точки зору безпечності можна вважати привілейовані акції та облігації.

Наступним принципом інвестування вважається зростання вкладів. Цінними паперами, що зобезпечують значне зростання капіталу, є звичайні акції молодих компаній, які впроваджують нові технології та «ноу-хау». Такі цінні папери, як правило, є високоризикованими для інвесторів. Середнє зростання капіталу дають довготермінові облігації та привілейовані акції. Незначне зростання капіталу забезпечують короткотермінові облігації.

Показником ліквідності для інвестора є швидкий та безпроблемний обмін цінних паперів на готівку. Деякі фахівці не виділяють ліквідність, як окрему інвестиційну ціль, оскільки вона значно залежить від інших ознак інвестування. Високий рівень будь-якої з вищезгаданих інвестиційних властивостей робить цінний папір привабливим для певного кола інвесторів, а тому досить ліквідним. Але, відсутність ліквідності в значної частини цінних паперів, що спостерігається на українському фондовому ринку, є гострою проблемою, бо вторинний ринок практично не розвинутий. Тому, як правило, ліквідність таких цінних паперів забезпечується, в основному, самим емітентом або торговцями-посередника-ми (шляхом самокотирування). Таку ліквідність можна назвати штучною, тому що для інвестора існує небезпека невиконання емітентом або посередниками своїх зобов'язань.

Жоден з цінних паперів не може мати одночасно всі вищезгадані властивості, тому що вони взаємно виключають одна одну. Так, цінний папір з високою безпечністю матиме низьку доходність і навпаки. Це відбувається тому, що інвестори, які віддають перевагу надійності цінних паперів, будуть купувати їх за високими цінами, що відповідно знизить доходність. Аналогічна ситуація складається при виборі інших інвестиційних властивостей цінних паперів. Якщо очікується зростання капіталу, то при цьому спостерігається підвищення попиту на відповідні цінні папери, в результаті чого будуть зростати ціни та знижуватися доходність.

Отже, вибір тих чи інших цінних паперів залежить, в першу чергу, від цілей інвестора. Однак основною ціллю будь-якого інвестора буде оптимальний варіант формування портфеля різних цінних паперів. Портфель, який відповідає цілям інвестора, вважається збалансованим. Іншими словами, збалансований портфель – це портфель, при формуванні якого було досягнуто компромісу між інвестиційними властивостями цінних паперів у портфелі.

Кожний інвестор, при формуванні інвестиційного портфеля, повинен використовувати способи зниження ризику за придбаними цінними паперами. Один із таких способів полягає в попередньому аналізі діяльності акціонерного товариства, цінні папери якого купуються. При цьому найбільш важливою є оцінка поточних витрат та прибутку акціонерного товариства, тому що це основні показники, які впливають на розмір дивідендів інвестора. Скажімо, перевищення обсягу реалізації над поточними витратами й відповідно зростання прибутку є позитивним результатом для потенційних інвесторів. Крім цих показників, можна аналізувати ряд інших: динаміку доходу на акціонерний капітал, коефіцієнти ліквідності, коефіцієнт оборотності коштів та інше. Таким чином, вивчення діяльності акціонерного товариства може запобігти ризику втрат в результаті придбання цінних паперів. Проте, слід зауважити, що вУкраїні трапляються такі випадки, коли акціонерне товариство надає інформацію про фінансовий стан не в повному обсязі, що суперечить чинному законодавству.

На рішення інвестора про купівлю облігацій впливають рівень відсотків (чим він вищий, тим нижча ціна облігацій), фінансовий стан позичальника, його кредитний рейтинг, строк погашення та інше.

Одним з найбільш ефективних методів збалансування портфеля та зниження ризику втрат від придбаних цінних паперів є диверсифікація. Диверсифікація – це розподіл цінних паперів портфеля таким чином, щоб досягнути максимального доходу при мінімальному ризику. В більшості випадків це досягається шляхом розподілу капіталу між великою кількістю цінних паперів різної якості та різних термінів погашення з метою зниження портфельного ризику.

Існує багато різноманітних класифікацій портфельних ризиків. Найбільш відомим в світовій практиці є поділ портфельного ризику на систематичний та несистематичний.

Систематичний або ринковий ризик