Цінні папери як реквізит фондового ринку

Несистематичний ризик ще називають характерним ризиком компанії. Він може бути викликаний цілим рядом причин: страйками, невдалими маркетинговими програмами, припиненням виконання обов'язків (офіційним) за великими контрактами цієї фірми і т. п.

За допомогою диверсифікації можна зменшити лише несистематичний ризик. Систематичний же ризик диверсифікацією не усувається.

Як правило, для інвестиційного портфеля частина несистематичного ризику становить близько 15, 5 відсотка усього портфельного ризику.

При девирсифікації слід обмежувати інвестиції в певний вид цінних паперів у розмірі 10 відсотків від загальної вартості усіх вкладів. У міру поширення вкладів ця межа може знижуватися до 5 відсотків і нижче.

Диверсифікацію розрізняють за видами цінних паперів, галузями економіки, регіонами та країнами. Крім того, диверсифікація для облігацій можлива за термінами погашення. Основною ціллю диверсифікації у відношенні до якості цінних паперів є зведення до мінімуму ризику невиконання боржником своїх зобов'язань. Ціллю ж диверсифікації за строками є зниження ризику, пов'язаного з коливанням відсоткових ставок у відповідності до прогнозованої ліквідності та прибутковості. Отже, диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі низькі доходи за певними цінними паперами перекриваюється високими доходами за інші цінні папери.

Для зменшення ризику інвестиційних операцій радять використовувати ступінчату структуру строків погашення цінних паперів. Вона передбачає вкладання коштів так, щоб при закінченні певного періоду закінчувався термін погашення певної частини вартості цінних паперів. Кошти, які вивільнюються, можуть бути використані для реінвестуван-ня в нові цінні папери.

Зрозуміло, що кожний інвестор при формуванні свого інвестиційного портфеля повинен визначити цілі інвестиційної політики, пріоритети у виборі цінних паперів та способи захисту портфеля від потенційних ризиків.

В Україні процес інвестування має свою специфіку. Попитом користуються лише цінні папери з високою прибутковістю та стійким рівнем ліквідності (в умовах складного економічного становища). Такими фондовими інструментами, в основному, є цінні папери, по яких емітенти здійснюють самокотирування. До того ж, в сучасних умовах важко робити висновки про фінансовий стан емітента, напрямки майбутньої діяльності, конкретні проекти в які будуть вкладатися кошти інвестора і т. п. Крім цього, в Україні ще дуже мало кваліфікованих спеціалістів, які б могли здійснювати всебічний аналіз якості цінних паперів.

Вивчення інвестиційної діяльності є невід'ємною частиною наукового та практичного обгрунтування взаємозв'язку між ризикованістю інвестицій та очікуваною доходністю. Саме тому слід звернути увагу на те, чому різні інвестиції мають різну доходність (прибутковість). Розглядаючи диверсифікацію, можна прийти до висновку, що ризикованість має пряме відношення до факту отримання доходу від інвестування в той чи інший проект.

 

 

Для здійснення державою регулювання ринку цінних паперів необхідне створення відповідної структури державного регулювання цього ринку та обов'язкове запровадження його різноманітних форм.

До форм державного регулювання ринку цінних паперів відносяться:

прийняття законодавчих та нормативних актів з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

видачу спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

заборону та зупинення на термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення згідно з чинним законодавством до відповідальності за здійснення такої діяльності;

регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

реєстрацію випусків (емісій) цінних паперів та інформацій про випуск (емісій) цінних паперів;

контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформування про випуск цінних паперів, умови продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією.

контроль за достовірністю інформації, що подається контролюючим органам емітентами та особами, які ведуть професійну діяльність на ринку цінних паперів;

контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

створення системи захисту прав інвесторів і забезпечення контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

встановлення правил та стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

забезпечення контролю за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;

здійснення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Найголовнішим елементом цієї структури, безумовно, є законодавче регулювання ринку цінних паперів, яке забезпечує обов'язковий регулюючий вплив на діяльність та поведінку усіх учасників цього ринку. Цей елемент утворює необхідний нормативно-правовий базис, в межах якого учасники ринкових взаємовідносин, в тому числі держава та її уповноважені органи, реалізують свої права, обов'язки, повноваження та інтереси.

Крім засад створення та функціонування ринку цінних паперів, законодавче регулювання включає в себе конкретне нормативне забезпечення найбільш важливих взаємовідносин на ринку. Воно здійснюється шляхом: прийняття законодавчих та нормативних (підзаконних) актів з питань діяльності на ринку цінних паперів; створення ефективної системи захисту прав та інтересів інвесторів; встановлення єдиних правил та стандартів здійснення операцій з цінними паперами, чіткої регламентації взаємовідносин між всіма учасниками ринку; координації нормот-ворчої діяльності державних органів з питань функціонування фондового ринку та управління інвестиційною діяльністю в Україні; розробки правил та стандартів, що забезпечують інтеграцію ринку цінних паперів України до евтового ринку капіталів.

Із законодавчих та нормативних актів випливають і інші елементи структури державного регулювання ринку цінних паперів України. Але, зрозуміло, що при цьому кожний з цих елементів виконує свої персоніфіковані функції.

Одним із елементів структури державного регулювання РЦП є ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів. Ліцензування включає в себе: видачу ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів; призупинення або анулювання ліцензій у разі порушення законодавства про цінні папери; реєстрацію емісій цінних паперів та інформації про емісії.

Діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії) кваліфікується як серйозне порушення чинного законодавства про цінні папери. З одного боку, таке порушення може призвести до дезорганізації ринку, його поступового руйнування, з іншого, притягнення до відповідальності (в тому числі й кримінальної) порушників законів і нормативних актів.

Окремим елементом структури державного регулювання цього ринку є нагляд за діяльністю учасників ринку цінних паперів України, який передбачає: подання, усіма професійними учасниками ринку, фінансової звітності про свою діяльність; аналіз отриманої звітності з метою перевірки відповідності інформації дійсності і вимогам законодавства; аналіз будь-якої інформації про ситуацію на ринку з метою виявлення ознак порушень законодавства України про цінні папери; нагляд за діяльністю професійних учасників ринку цінних паперів з метою запобігання порушенням законодавства (шляхом участі в організаційній системі ринку цінних паперів, загальних зборах акціонерів тощо). Ефективність такої діяльності залежить від рівня розвитку інформаційної структури ринку цінних паперів, наявності різноманітних баз даних, розгалужених телекомунікаційних та інформаційних мереж, досконалості аналітичного апарату та національної системи моніторінгу ринку цінних паперів.

Коли мова йде про нагляд, то тут під ним слід розуміти безперервний моніторинг процесів, які відбуваються на фондовому ринку. Контроль же, на відміну від нагляду, є моніторінгом діяльності учасників ринку з метою виявлення порушень законодавства про цінні папери. Контроль повинен передбачати здійснення таких заходів: проведення планових та позапланових перевірок діяльності учасників ринку цінних паперів; з'ясування обставин порушення законодавства, створення системи «внутрішнього» контролю шляхом запровадження в діяльність всіх професійних учасників ринку цінних паперів та їх об'єднань відповідних процедур самоконтролю. До того ж, функція контролю за дотриманням законодавства вимагає залучення значних матеріальних, інтелектуальних та кадрових ресурсів.

Слідуючим елементом структури державного регулювання ринку цінних паперів є правозастосування, тобто здійснення державою відповідних заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів шляхом застосування санкцій.

Елементи структури державного регулювання ринку цінних паперів тісно пов'язані між собою. Наприклад, підставою для проведення перевірок діяльності учасників ринку цінних паперів можуть стати випадки порушення законодовчо-нормативного регулювання обігу цінних паперів; в свою чергу, встановлення факту порушення законодавства викликає необхідність правозастосування; узагальнення досвіду контрольної діяльності та правозастосування на ринку цінних паперів сприяє вдосконаленню та розвитку чинного законодавства з цих питань, що, в свою чергу, відображається на вимогах до ліцензування, нагляду та контролю на ринку цінних паперів.

Отже, говорячи про законодавче регулювання, ліцензування професійності на ринку цінних паперів, слід мати на увазі систему державно – правового регулювання ринку цінних паперів, яка є основною. Ще однією системою, яка є допоміжною щодо державно-правової є інститу-ційно-правова система.

На відміну від попередньої, інституційно-правова система представляє собою систему заходів, спрямованих на нормативне впорядкування відносин на ринку цінних паперів, яке здійснюється саморегулюючими організаціями. Ця система, до того ж, є важливим засобом регулювання конкретних взаємовідносин на ринку цінних паперів, які не охоплюються системою державно-правового регулявання. Вона забезпечує конкретизацію регулюючого впливу державних інститутів на ринок фондових цінностей у тому випадку, коли ними делегується частина своїх повноважень саморегулюючим організаціям.

Іншими словами, розглядати структуру державного регулювання ринку цінних паперів в Україні можливо лише як цілісну та взаємнопо-в'язану систему заходів, які спрямовані на підвищення ефективності функціонування і розвиток ринку цінних паперів у нашій країні.

 

 

Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України. Схвалено Пост. ВР України від 22. 09. 1995 р.

Про банки і банківську діяльність. Закон України

Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. Закон України 16. 07. 1999p. №996-XIV.

Про господарські товариства. Закон України від 19. 09. 1991 р. №1576-ХІІ.

Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні. Закон України від 30. 10. 1996р. №448/96-ВР.

Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Указ Президента України від 14. 02. 1997 р. №142/97 р. (з змінами і допов-ми).

Про інвестиційну діяльність. Закон України 18. 09. 1991 р. №1560-ХІІ.

Про іноземні інвестиції. Закон України від 13. 03. 1992 р. №2198-ХН.

Про лізинг. Закон України від 16. 12. 1997 р. №723/97- ВР.

Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. Закон України від 10. 12. 1997 р. №710/97-ВР.

Про цінні папери та фондову біржу. Закон України від 18. 06. 1991р. №1201