Дериваційні особливості оказіональних утворень зі значенням предметності в сучасному інформаційному дискурсі

Варто зауважити, що саме запозичення є плідною дериваційною базою для продукування оказіоналізмів в Інтернет-виданнях. Наприклад: у матеріалі про комп’ютерні технології оказіональне утворення Linuxоїди надає іронічності всьому текстові: Час від часу я зустрічаю людей, які здаються мені живими частинами комп’ютера, біологічним продовженням цієї людини. Ці люди – Linuxоїди; Деякі Linuxоїди поводяться як фанатичні неофіти, постійно сперечаються на форумах, доводячи одними і тими ж аргументами свої погляди на неправильність і несправедливість світоустрою. Заслуговує на увагу латино-кириличне графічне оформлення проілюстрованого новотвору. Декодування інформації передбачає обізнаність читача з таким поняттям комп’ютерної техніки, як операційна система Linux. Звідси, відповідно, Linuxоїди – «люди, які користуються таким програмним забезпеченням, інакше кажучи, «споживають» Linux».

В інформаційному дискурсі, як свідчить фактичний матеріал, досить активно функціонують іменники на позначення назв осіб. Так звані персоніми демонструють стосунок певної особи до суспільно-політичного життя й не лише називають, але й дають їй відповідну (переважно негативну) оцінку: вислужень ← вислужитися; витріщант ← витріщатися; дебілізатор ← [дебілізувати] ← дебіл; лідерчук ← лідер; комуністик ← комуніст; крутелик ← критий тощо. Наприклад: Безжально вимикав мікрофон, якщо виступовець перебирав ліміт (Політика і культура), де виступовець ← виступати – «особа, яка виступає»; Справжня Україна тоді настане, коли серед українців буде більше серединців, ніж окраїнців (Літературна Україна), де серединець ← середина – «особа, що займає середину»; окраїнець ← окраїна – «особа, що займає окраїну, знаходиться осторонь від усього, байдужа»; Бо тут, на Донбасі, усе завалено агітками янучкістів, майже всі місцеві ЗМІ вихваляють лише донецьких (Літературна Україна), де янучкіст ← Янукович – «прихильник В. Януковича» тощо. При цьому використовуються найрізноманітніші словотвірні ресурси, здебільшого суфікси.

Похідні утворення репрезентують найрізноманітніші семантичні особливості (вказують на належність до професійної діяльності, соціального статусу, організації і т. ін.) і продукуються на досить строкатій у частиномовному плані дериваційній базі: інтернетник ← Інтернет; інтерівець ← Інтер; мажор ← мажоритарник; маргінал ← маргінальний; вільник ← вільний; збірник ← збірний; конфліктер ← конфліктувати; симпатизант ← симпатизувати тощо. Причому доволі часто точне значення оказіонального утворення встановлюється лише з контексту, як-от: Інший український вільник – Андрій Стадник – виборов бронзову винагороду (Телебачення), де вільник – «спортсмен, що виступає у вільній боротьбі». Це стосується, власне, й тих ситуацій, коли виникає семантичний оказіоналізм: репрезентуючи оказіональне значення, звуковий комплекс вступає в омонімічні відношення з узуальною лексемою: під Говерлою підготували трамплін із фрістайлу, який тут же апробували наші збірники (Телебачення), де збірник – «учасник збірної спортивної команди»; Почесні танкісти Фагот і Фоззі закликають усіх «відсвяткувати разом кожен м’яч» (Телебачення), де танкіст ← Танок [на майдані Конго] – «учасник музичного гурту «Танок на майдані Конго» (пор. також: ядерник ← ядро – «спортсмен − штовхач ядра» тощо). Омонімічні відношення може засвідчувати коренева морфема: елітар ← еліта; елітчик ← Еліта-центр.

Специфічні особливості дериваційної бази демонструють оказіональні утворення, об’єднані однаковим формантом. Так, скажімо, іменники абсурдист, автолоббіст, бабаїст, баграніст, ЗМІст, лояліст, боротьбист і т. ін., маючи у своїй словотвірній структурі суфікс -ист (-іст), засвідчують неоднакові мотивувальні вихідні: абсурдист ← абсурд – «особа, що є «автором» абсурду», автолоббіст ← автолоббі – «особа, причетна до автолоббі», бабаїст ← [Золотий] Бабай – «лауреат премії «Золотий Бабай», баграніст ← Багряний – «прихильник або дослідник творчості І. Багряного», ЗМІст ← ЗМІ – «працівник ЗМІ», лояліст ← лояльний – «лояльна до когось/чогось особа», боротьбист ← боротьба – «особа, що бореться, веде боротьбу з кимось/ чимось».

Для утворення оказіональних назв осіб успішно послуговуються основоскладанням, що здебільшого супроводжується й суфіксацією: владореформатор ← влада, реформатор; олігархожер ← олігарх, жерти; рекламожер ← реклама, жерти; травознай ← трава, знати; кльошоносій ← кльош, носити тощо. Такі номінативні одиниці не лише називають у широкому витлумаченні предмети об’єктивної дійсності, але й репрезентують потужні функціонально-стилістичні можливості. Наприклад: …прикласти цидулку від якогось із поважних письменників-верховнорадців (Українське слово), де верховнорадець ← Верховна Рада – «депутат Верховної Ради»; Кучмоноїдам, відМОРОзкам, голубим пацанам вхід заборонено (Телебачення), де кучмоноїд – «кучмоподібний». Останній контекст репрезентує оказіоналізм, який ілюструє так зване неузуальне словотворення: відМОРОЗок ← від[мороз]ок + Мороз – «той, хто підтримує байдужість, агресивність О. Мороза» (пор. : відморозок – презирл. «емоційно та інтелектуально недалека байдужа людина, часто агресивна»). Варто акцентувати, що такі моменти, коли оказіоналізми ілюструють чи то неузуальні способи словотворення, чи то відповідні модифікації, які супроводжують процес продукування, у сучасному інформаційному дискурсі є непоодинокими й пов’язуються не тільки з оказіональними назвами осіб: відсидент ← відсид[іти + де]сидень; хахлуй ← хах[ол + хо]луй; федераст ← федер[аліст + педар]аст; балотриса ← балот[уватися + акт]риса (пор. також: екзит-шоп ← екзит-[пол + секс-]шоп; лайфочка ← лайф + [карт]очка; литвинарник ← Литви[н + сви]нарник; монстробачення ← монстр + [Євр]обачення) тощо.

З-поміж новотворів на позначення назв осіб можна виокремити групу, яка репрезентує граматичне значення жіночого роду: автореса ← автор; політикеса ← політик; виборчиня ← виборець; плавчиня ← плавець; регіонерка ← регіонер ← Партія регіонів; бар’єристка ← бар’єрист ← бар’єр – «спортсменка, яка займається легкоатлетичним видом спорту – бігом із бар’єрами» тощо. У таких ситуаціях твірною дериваційною базою слугують здебільшого іменники чоловічого роду.