Державне регулювання сільського господарства

Шоста. У всіх галузях (окрім сільського господарства) зростання виробництва продукції досягається при постійному збільшенні об'ємів всіх засобів виробництва. У сільському господарстві зростання забезпечується при скороченні числа зайнятих, стабілізації, а часто і скороченні розміру основного засобу виробництва – сільгоспугідь, але при швидшому, ніж в інших галузях, нарощуванні фондів.

Сьома. Значну роль відіграє розвиток і підтримка за державний рахунок сільськогосподарської науки, дорадницької впровадження нової техніки і технологій. Загалом склався цілий комплекс державних заходів економічного і адміністративного характеру щодо підтримки ринкової рівноваги і стабілізації сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути вирішені традиційними механізмами ринку.

Восьма. Попит на продовольство неєластичний залежно від коливання цін. Населення відносне стабільно споживає основні продукти харчування, і лише при різкому підвищенні цін на окремі продукти і зниженні реальних доходів воно йде на вимушене зменшення споживання. Слід зазначити, що по самому набору продовольчих товарів існують відмінності в рівні еластичності попиту залежно від цін і доходів. Найбільші зміни відбуваються по м'ясу і м'ясним виробам, найменші – по хлібу, картоплі, молоку.

При зростанні доходів або падінні цін попит на продовольство не зростає в однаковій пропорції з тієї причини, що споживання продовольства визначається двома чинниками, що одночасно діють, – фізіологічним і економічним, причому їх дії далеко не співпадають. Внаслідок цього попит на продовольство неадекватно реагує на ціни і доходи населення, тому політикою цін і доходів можна лише частково регулювати попит населення.

Сільськогосподарське виробництво є відносно малоеластичним залежно від цін, особливо якщо коливання цін носять короткостроковий характер. Наприклад, не можна швидко збільшити виробництво молока, фруктів. Для того, щоб виростити дійну корову або плодоносний сад, потрібні роки. Не відразу починають діяти чинники інтенсифікації виробництва (добрива, меліорація). Потрібний значний період часу для пристосування сільського господарства до нового рівня цін, тобто існує часовий проміжок між зміною цін і відповідною реакцією сільськогосподарського виробництва.

Зіткнення на ринку двох малоеластичних масивів (сільськогосподарське виробництво і ринок продовольства) приводить до непропорційно великих коливань цін. При збільшенні або зменшенні постачань продовольства на 1% ціни на ринку змінюються на декілька відсотків, що робить ринок продовольства, отже, і ціни дуже нестійкими.

Наприклад, в 2003 р. при зниженні валового збору зерна в порівнянні з 2002 р. на 22, 4% ціни на зерно зросли майже в 3 рази (з 1, 8-2 тис. до 5, 5 тис. крб. за 1 т). Це привело до багатьом негативним наслідкам. Зростання цін на хліб – це лише невелика частина проблем. Головне – нестабільність розвитку сільського господарства. У 2002 р. селяни отримали найвищий урожай за останні десять років (86, 4 млн т). Проте обвал цін на зерно привів до того, що у багатьох товаровиробників воно виявилося збитковим, скоротилися посівні площі, в 2003 р. зменшився валовий збір, а ціни на зерно виросли в 3 рази. Ефективність виробництва тваринницької продукції різко знизилася. Товаровиробники почали скорочувати поголів'я, особливо свиней і птахів. Таким є результат відсутності дієвої системи державного регулювання в країні.

Таким чином, в аграрній сфері економіки ринковий механізм не в змозі ефективно виконувати свою головну функцію – бути регулятором попиту і пропозиції і вирівнювати обидві сторони ринку, не допускати різких коливань цін.

Внаслідок цього сільське господарство не є саморегульованим. Якщо віддати все господарство на волю стихійних сил ціноутворення, то це руйнівним чином позначиться і на виробництві, і на споживанні продовольства, що і відбулося з сільським господарством, споживання продуктів харчування на дного скоротилося на третину.

Потрібна зовнішня сила, яка обмежувала б коливання цін відповідними рамками, оберігаючи виробника від деструктивного, вільного коливання цін.

Отже, названі умови функціонування аграрної сфери економіки свідчать про те, що ця сфера об'єктивно не в змозі конкурувати з іншими галузями народного господарства, це вимагає іншого відношення до сільського господарства з боку владних структур. Для вирівнювання соціальних умов, якості життя міського і сільського населення уряди розвинених країн надають галузі фінансову, організаційну і політичну підтримку, яка розглядається як обов'язковий і безумовний елемент державної політики. Держава прагне вирівняти рівні доходів фермерів з іншими категоріями населення, зберегти сільськогосподарську місцевість як спосіб життя людей, стимулює науково-технічний прогрес і структурну перебудову агробізнесу, забезпечує сприятливий режим торгівлі, оподаткування, здійснює механізм підтримки цін, мінімальний рівень прибутковості фермерів.

Дев'ята. Власність – синонім влади, а земельна власність – влади виняткової. Контроль щодо використання земель є надзвичайно важливим в умовах приватної власності.

Суб'єктами державного управління агропромисловим комплексом є органи державного управління, які здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством, забезпечують додержання аграрного законодавства, управління підлеглими структурами, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю сільськогосподарських товаровиробників.

За функціональним призначенням державноправові органи, державні та недержавні організації, які здійснюють від імені держави державне регулювання сільського господарства, можна розділити на групи:

• державні органи, що здійснюють законодавче та програмне забезпечення розвитку сільського господарства України – Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим;
• державні органи й органи місцевого самоврядування, які здійснюють безпосередньо заходи державноправового регулювання, тобто наділені виконавчорозпорядчими функціями – Кабінет Міністрів України, Міністерство аграрної політики України та його територіальні органи, Міністерство фінансів