Державне регулювання сільського господарства

Предмет:

Тип роботи:

Лекція

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

України, Міністерство економіки України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва тощо;

державні органи, які здійснюють контроль і нагляд за дотриманням законодавства у сфері сільського господарства, тобто наділені контрольнонаглядовими функціями – Верховна Рада України, Міністерство аграрної політики України та його територіальні органи, Держав ний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Антимонопольний комітет України, органи прокуратури та ін. ;

державні органи, які здійснюють захист суб'єктів аграрного підприємництва – місцеві суди районів, міст і районів у містах, місцеві господарські суди, апеляційні суди, адміністративні суди, Вищий господарський суд України, Верховний Суд України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Антимонопольний комітет України;

державні органи, що зобов'язані створювати відповідні сприятливі умови розвитку сільського господарства України – органи Державної податкової адміністрації, Національний банк України тощо;

державні установи та недержавні організації, які від імені держави здійснюють функції щодо стимулювання розвитку сільського господарства – наукові установи, навчальні заклади, інформаційно-консультаційні організації, дорадчі служби тощо.

Об'єктами державно-правового регулювання є матеріальні засоби й форми ведення сільськогосподарського виробництва. До основних з них належать землі сільськогосподарського призначення, що є головним засобом сільськогосподарського виробництва і просторово-операційним базисом; усі галузі й підгалузі сільськогосподарського виробництва (рослинництво, тваринництво, садівництво, городництво) ; відносини ветеринарного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і громадян-власників худоби й птиці.

Ефективність державноправового регулювання сільського господарства можна визначити як результативну характеристику його дії, яка свідчить про здатність вирішувати відповідні соціальноправові проблеми. Ефективність державноправового регулювання сільського господарства забезпечується такими факторами, як:

ефективність законодавчого забезпечення;
ефективність виконавчорозпорядчої діяльності, що забезпечує конкретизацію норм закону на підзаконному рівні;
ефективність діяльності щодо застосування положень закону спеціальними суб'єктами.

2. Форми й методи регулятивної діяльності державних органів у сільському господарстві

За своїм змістом і спрямованістю форми регулювання різноманітні. Доцільно дотримуватись такої класифікації: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, організаційна.

Правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи регулювання економіки.

Правове регулювання – це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Предметом правового регулювання економіки є: відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами, суб'єктами господарської діяльності; відносини «всередині» держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу; відносини між суб'єктами господарської діяльності т Адміністративні методи ДРЕ – це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. Ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень) ; безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухилення від виконання наказів. Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності для захисту інтересів громадян, суспільства в цілому, природного середовища. Основними інструментами адміністративного регулювання є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д. Ліцензії – це спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Ліцензування спрямоване на захист економічних інтересів країни, суспільства та його членів як споживачів товарів і послуг. Квоти – визначають частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті тощо товарів і послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку. Санкції – це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльності. У порядку економічних санкцій держава може вимагати сплату неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучати на користь державного або місцевих бюджетів виручку від незаконної діяльності. Норма – це, по-перше, науково обґрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності. Стандарти – це єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробування та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва. Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Коли йдеться про адміністративне регулювання, мається на увазі, що для підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) є обов'язковими. Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адміністративного регулювання. Метою такого регулювання є запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку.

Застосування економічних методів ДРЕ дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи ті завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки. Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, та інших напрямів державної економічної політики.

Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Отже, існує зв'язок між фіскальним, бюджетним і податковим напрямами політики. Вирізняють стимулювальну {експансіоністську) фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних закупівель, та стримувальну (рестрикційну), спрямовану на стримання виробництва. У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету