Державне управління загальною середньою освітою регіону в сучасних умовах. Сутність, особливості та умови ефективності

 

 

У статті розглядаються сутність, особливості та умови ефективності державного управління загальною середньою освітою регіону в сучасних умовах.

Ключові слова: сутність, особливості, ефективність, управління, загальна середня освіта, регіон.

Постановка проблеми. Необхідність розроблення та удосконалення окремих положень сучасної теорії науки і галузі державного управління суспільним життям, пошуку шляхів побудови ефективної системи державного управління, забезпечення її відповідно до викликів XXI століття соціальним і економічним потребам розвитку країни, створення дієвих механізмів реалізації та адаптації систем управління до міжнародних стандартів, обумовлюють потребу аналізу й уточнення окремих філософських засад державного управління, у тому числі – освітою, формулювання чіткої мети, упровадження нових технологій ефективного державного управління нею. До того ж, нові соціально-економічні та політичні умови життєдіяльності українського суспільства висувають нові вимоги до управління освітою загалом та, зокрема, до змісту управління регіональною системою освіти, його завдань і функцій. Це вимагає від сучасних керівників глибокого й усебічного переосмислення реалій, що склалися, самовизначення в постійно змінюваних умовах, розроблення та реалізації рішень, що забезпечують доцільні зміни у внутрішній будові регіональної системи управління для її адаптації до нових зовнішніх обставин діяльності. Наразі в Україні склалася ситуація, коли поодинокі несистемні зусилля щодо забезпечення ефективного управління освітою не дають бажаного результату, оскільки не мають надійного світоглядного базису, на основі якого сьогодні можна проаналізувати світ нової реальності та ствердити потребу в знанні для того, щоб через ефективне управління забезпечити розвиток регіональних освітніх систем. Як зазначено у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки, «неефективність управління системою та закладами освіти, недостатній розвиток самоврядування навчальних закладів, залучення до управління громадських інституцій, роботодавців та інших користувачів освітніх послуг» є однією з проблем, які стримують розвиток освітньої галузі, не дають можливості забезпечити нову якість освіти, адекватну нинішній історичній епосі [7]. Цим пояснюється актуальність обраної теми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науковцями різних країн досліджувались різні аспекти управління освітою, які досить широко представлені в наукових джерелах. Зокрема, загальні проблеми управління освітніми системами та окремі його аспекти були предметом досліджень В. Афанасьєва, Л. Ващенко, Г. Єльникової, Л. Даниленко, М. Дарманського, О. Зайченко, В. Кременя, В. Лугового, І. Осадчого.

В останні роки з’явилося чимало робіт, присвячених аналізу сучасних тенденцій і особливостей функціонування окремих компонентів різних освітніх систем, дослідженню проблем ефективності управління освітою та ін.. Так, зокрема, визначення базових та похідних категорій дослідження проблем державного управління загальною середньою освітою, виявлення та аналіз наукових підходів до авторських трактувань категорій, понять і термінів досліджує Л. Паращенко. О. Тягушевою досліджено завдання і принципи стратегічного управління регіональною системою освіти, визначено зміст програми стратегії розвитку регіональної системи освіти та критерії оцінювання ефективності її діяльності. Л. Гаєвською охарактеризовано парадигму поліпшення регіональної системи управління освітою на інноваційних засадах. В. Вербицьким розглянуто головні концепції та загальні питання управління навчальними закладами.

Н. Верхоглядова дослідила проблеми розвитку системи безперервної освіти як необхідної умови економічного розвитку держави. Л. Тодосовою проаналізовано досвід кількох європейських країн у напрямі розвитку державно-громадського управління освітою та проблеми реформування управління освітньою галуззю в Україні. О. Матвієнко здійснила порівняльний аналіз розвитку систем середньої освіти в країнах Європейського Союзу. Проблеми регулювання ринку освітніх послуг на сучасному етапі досліджено Л. Цимбал. Дослідження теоретико-методологічних засад державного управління неперервною освітою в Україні і її регіонах у сучасних умовах та стратегічних напрямів державної освітньої політики здійснено О. Любчук.

Окремі наукові аспекти управління освітою в сучасних умовах досліджено В. Огаренком. Результати дослідження різних аспектів проблеми ефективності державного управління освітою подані в працях вітчизняних науковців – А. Гуралюка, І. Артим, С. Калашникової, Н. Волкової, Т. Лукіної, В. Вікторова.

Цінними для науки і практики є результати наукових пошуків щодо ефективності державного управління, в тому числі, освітніми системами, подані в працях зарубіжних науковців: Г. Атаманчука, М. Солодкої, М. Поташника, Д. Новікова, Р. Вілкінсона.

Викладення основного матеріалу. Державне управління, як галузь наукового знання, в Україні формується і розвивається з 90-х рр. ХХ ст.. Теорія і методика управління освітою, як наукова спеціальність, введена до переліку наукових спеціальностей декілька років тому. Тому для державного управління освітою, як стверджує Л. Паращенко, актуальними завданнями є вивчення, визначення і розкриття сутності його понятійно-категоріального апарату, зокрема, щодо державного управління загальною середньою освітою [13]. І хоч у науковій літературі терміни «державне управління», «механізми державного управління освітою» є досить широко вживаними, однак спостерігається й велика різноманітність у трактуванні їх змісту та структури як науковцями, так і практиками. Академіком В. Г. Кременем висунуто нову парадигму управління, зокрема, загальною середньою освітою у перехідному суспільстві. Наголос у ній зроблено на пріоритеті спільної дії першої особи і підлеглих [12]. Рушійним фактором розвитку такої управлінської системи є баланс інтересів усіх її учасників і підструктур. Такий підхід передбачає врахування природовідповідної самоорганізації суб’єкта та об’єкта управління. При цьому, цільові функції суб’єктів і об’єктів управління сполучаються через процеси діалогічної адаптації, що здійснюються внаслідок регулювання цих функцій у ході супровідного освітнього