Державне управління загальною середньою освітою регіону в сучасних умовах. Сутність, особливості та умови ефективності

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2020 роки передбачає, що управління освітою має здійснюватися на засадах інноваційних стратегій відповідно до принципів сталого розвитку, створення сучасних систем освітніх проектів та моніторингу, посилення ролі та взаємодії усіх суб’єктів освітньої політики, у якій особистість, суспільство й держава стають рівноправними суб’єктами і партнерами. Водночас, необхідно забезпечити створення гнучкої, цілеспрямованої, ефективної системи державно-громадського управління освітою, що забезпечує інтенсивний розвиток і якість освіти, спрямованість її на задоволення потреб країни, запитів особистості [7]. Такі стратегічні завдання щодо модернізації системи управління освітою визначені, відповідно, другим і третім з’їздами освітян України. Однак, державне управління загальною середньою освітою здійснюється на основі чинної нормативно-правової бази і є в основі освітньої політики держави сьогодні. Нинішня освітня політика, насамперед, забезпечує розвиток і функціонування наявної системи освіти, яка упродовж років незалежності зазнала і продовжує зазнавати істотних змін. Вона спрямована на забезпечення суспільства знаннями, необхідними для суспільного розвитку, однак не повністю враховує стратегічні цілі розвитку освітніх систем, викладених в європейській програмі співпраці «Освіта та навчання 2020», Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки Президента України, Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті і Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2020 роки [5; 4; 6; 7].

За твердженням В. Андрущенка, сучасна освітня політика орієнтована на розвиток та фінансове забезпечення існуючої, історично створеної системи закладів освіти. Нова стратегія передбачає надання бюджетних коштів держави так, щоб гроші йшли за дитиною і, власне, батьки разом з нею обирали той заклад, в якому вона хоче і може здобувати освіту. Соціально-філософська та правова основа такої політики зрозуміла. Сутність її полягає у тому, щоб кожна дитина мала свою частку національного багатства, і вона могла користуватися нею у повному обсязі. Ця частка складається з коштів, що виділяються щорічно на дитину, та тієї матеріально-технічної бази освіти, охорони здоров’я, які призначені для забезпечення дитинства загалом [8]. Усе це має ефективно спрацьовувати, що потребує внесення істотних змін у систему управління освітою. Як зазначено в Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки, удосконалення системи управління освітою передбачає вироблення єдиної освітньої політики, забезпечення наступності між рівнями освіти [4].

Такі і подібні вимоги майбутнього потребують інших підходів не лише до державного управління як сфери професійної діяльності, а і до державного управління освітою зокрема. Зважаючи на це і досліджуючи розвиток та освоєння можливостей державного управління, Г. Атаманчук вказує на необхідність потужного міждержавного співробітництва в рамках світової спільноти з осмисленим, узгодженим і раціональним державним управлінням у кожній країні. Для цього необхідними є спільні цілі діяльності, узгоджені і обов’язкові для всіх норми поведінки а також – механізми забезпечення всього цього. І, при цьому, не варто протиставляти державу і суспільство, владу й свободу, державне управління з іншими видами управління [9].

Державна політика в галузі загальної середньої освіти зафіксована у Законі України «Про освіту» та Законі України «Про загальну середню освіту» [1; 2]. Організаційно-управлінським проектом державної політики в галузі освіти упродовж останніх двадцяти років стали Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст., Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки. Зміст цих документів обумовлений загальними принципами державної політики в галузі освіти і об’єктивними даними аналізу стану, тенденцій розвитку освіти на перспективу. Крім того, у них закріплено загальні стратегічні цілі держав-учасників європейської програми «Освіта та навчання 2020», у тому числі – набір принципів для досягнення цих цілей, а також загальні методи роботи з пріоритетними галузями освіти для кожного циклу робіт. Стратегічними цілями програми визначено: реалізацію стратегії безперервного навчання для мобільності і роботи впродовж всього життя; підвищення якості освіти та ефективності підготовки кадрів; сприяння рівності, соціальної згуртованості та активної громадянської позиції; підвищення творчої та інноваційної діяльності на всіх рівнях освіти і навчання для того, щоб функціонування трикутника знань (освіта-дослідження-інновації) було забезпеченим [5]. Принципи державного управління системою загальної середньої освіти загалом підпорядковані досягненню таких цілей і законодавчо закріплюють доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, а саме:

- доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти;

- обов’язковість повної загальної середньої освіти;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв’язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою і виробництвом;

- взаємозв’язок з освітою інших країн;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- єдність і наступність системи освіти;

- безперервність і різноманітність освіти;

- поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.