Державне управління загальною середньою освітою регіону в сучасних умовах. Сутність, особливості та умови ефективності

Другою характерною особливістю є перехід від державного до державно-громадського управління освітою. Органами громадського самоврядування у системі загальної середньої освіти є загальні збори (конференція) колективу загальноосвітнього навчального закладу; рада загальноосвітнього навчального закладу; районна (міська), обласна конференції працівників освіти; всеукраїнський з’їзд працівників освіти. Головна мета державно-громадського управління полягає у поєднанні зусиль держави і суспільства у вирішенні проблем формування державної політики в галузі освіти, питань навчально-виховної, методичної, економічної, фінансово-господарської діяльності закладів освіти. Тому, одне із завдань модернізації системи державного управління освітою і полягає у розвитку його як державно-громадського управління.

Важливим показником підсилення суспільного характеру управління освітою є роздержавлення системи освіти. Поряд із державними, в Україні функціонують недержавні загальноосвітні навчально-виховні заклади, які засновані недержавними структурами і які створені на основі інтересів та бажань учнів і батьків, учителів і вихователів, запитів регіональних, національних, професійних, конфесійних об’єднань і груп. Управління такими закладами здійснює безпосередньо його засновник або за його дорученням опікунська рада, сформована засновником. Управління такими закладами здійснюється визначеними структурами відповідно до їх статутів. Кількість недержавних навчальних закладів у системі загальної середньої освіти дуже незначна і зосереджені вони практично у великих містах. Наразі в Україні діють загальноосвітні навчальні заклади, які за організаційно-правовими формами власності поділяються на державні, комунальні та приватні.

Модернізація управління освітою повинна знайти своє відображення у нових методах, прийомах, технологіях управління. Для поліпшення технології управління необхідне раціональне використання усіх наявних ресурсів і механізмів (організаційних, адміністративних, правових, економічних). Це дозволить повніше забезпечити реалізацію освітньої політики, яка базується на принципах:

відкритості, що забезпечує сприйняття цінностей, вироблених людством, інтеграції у світовий освітній простір;

безперервності, що забезпечує визнання освіти як перманентного процесу, що триває упродовж людського життя;

доступності, що означає рівнiсть в отриманні освітніх послуг належної якості для всіх громадян [11].

У процесі зміни технології управлінської діяльності в освітній галузі формується нова система відносин між учасниками навчально-виховного процесу, до яких законодавець відносить керівників, педагогічних та інженерно-технічних працівників закладів освіти, учнів, їх батьків, а також громадські організації і установи. Відносини є однією з першооснов управлінської діяльності. Громадянське суспільство виходить із визнання того, що держава повинна не контролювати життя громадян, а надати можливість кожному реалізовувати свої індивідуальні інтереси. Обмеженням у цьому плані виступають лише законодавчі норми. Їх поєднання для органів державного управління, які діють лише на підставі закону, і для громадян, які мають право здійснювати будь-яку діяльність, що не заборонена законом, – є основою утвердження нових взаємовідносин між державою, органами управління освітою зокрема, та громадянами [12]. Все це має бути притаманним і системі управління загальною середньою освітою регіону.

Методи і прийоми управління освітою мають враховувати цілісність бачення перспектив розвитку освіти регіону і базуватися на постійному аналізі ситуації та коригуванні робочих планів із урахуванням запитів і потреб населення та громадських інституцій. У сучасних умовах, коли результат управлінської діяльності істотно залежить від особи керівника та безпосередніх виконавців управлінських рішень, пріоритетною є діяльність органів управління освітою з добору і розстановки кадрів. Керівники органів управління освітою та їх заступники мають бути не лише компетентними професійними управлінцями, а й бути готовими до утвердження демократичних перетворень, співпраці з громадськістю, вміти ефективно поєднувати адміністративні, колегіальні, демократичні методи управління навчально-виховним процесом, використовувати на користь справи можливості інституцій громадянського суспільства [10; 11], плідно співпрацювати з населенням, батьками. Необхідність прийняття рішень органами управління освітою, які мають змогу оцінити ситуацію, сформулювати проблеми й зрозуміти перспективи розвитку загальної середньої освіти територій, супроводжується ризиками і визначається багатьма передумовами психологічного, культурного, організаційного, фінансового, економічного і соціального характеру. Як свідчить практика, вплив зазначених факторів неоднорідний для різних міст і регіонів. Сприйнятливість регіонів і міст до інновацій залежить від особистих та психологічних характеристик регіональної і міської еліти; структури управління, що склалася в регіоні чи місті; соціального, політичного та економічного типу взаємодії впливових суб’єктів розвитку та ін. Останнім часом роль регіональних управлінь освіти дедалі більше зміщується в бік розроблення й координування регіональної освітньої політики, а в її реалізації активізується участь інших органів регіонального управління та органів управління освітою райдержадміністрацій та міськвиконкомів.

У вітчизняному законодавстві до регіонів віднесено АРК, області, м. Київ і м. Севастополь, які не є правовими суб’єктами (за винятком Кримської автономії). У кожному з регіонів функціонують органи державної влади і місцевого самоврядування. Тому, щоб забезпечити ефективне управління розвитком загальної середньої освіти регіону, необхідно оптимально поєднати функції двох видів публічної влади у системі регіонального управління, узгодити цілі, інтереси і ресурси. На регіональному рівні максимально повно проявляється принцип багатоманітності організаційних зв’язків, який розкриває реальні вертикальні й горизонтальні організаційні взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування у системі державного управління. Це породжує необхідність впорядкування такої взаємодії, на що і націлена система управління. Структура системи управління визначається розміщенням і взаємозв’язками її елементів або частин при виконанні їхніх функцій. Зазвичай, структура залежить від розміру системи та її складності. Розмір системи характеризується не лише кількістю її елементів, а й зв’язками між ними. Щодо складності, то вона визначається різноманітністю, неоднорідністю властивостей елементів та різною якістю прямих та зворотних зв’язків між ними. В основі ефективної регіональної освітньої політики у сучасних умовах лежить планування розвитку системи освіти не тільки на основі географічного розташування, історичних, культурних традицій, а й сучасних тенденцій розвитку території. Однією з таких тенденцій є концентрація коштів у перспективних закладах та вкладення їх у транспортну інфраструктуру, що підвищує доступність якісних освітніх послуг, урізноманітнює їх і робить зайвою наявність однотипних шкіл. А це означає, що освітня система стає гнучкішою, варіативною, а, значить, і ефективнішою. Сутність іншої тенденції полягає в тому, що непевність соціально-економічної ситуації на будь-якій території обумовлює нерівномірне розташування однотипних закладів освіти, адже в таких умовах заклади освіти змушені, з метою самозбереження, змінюватись. Тому, управління системою освіти регіону у сучасних умовах має враховувати ці обставини.

Підсумовуючи вищезазначене, слід зробити висновок, що, незважаючи на нетривалу історію, держава, суспільство підходить до практичного створення демократичного, раціонального, ефективного державного управління освітою регіону, оскільки соціально-економічні проблеми і процеси обумовлюють необхідність розробки, впровадження і забезпечення саме такої системи управління [9; 10; 11].

Висновки. Таким чином, зміст державного управління загальною середньою освітою регіону полягає, насамперед, в організаторській діяльності, яка реалізується шляхом узгодження, регулювання, координації, контролю суспільних відносин у сфері освіти відповідно до чинного законодавства. Організаційний зміст управління найяскравіше виражається у плануванні спільних зусиль та розподілі обов’язків між учасниками у досягненні конкретних цілей, у контролі за ходом досягнення поставленої мети, в організаційному забезпеченні усіх стадій управлінського процесу.

Мета є найважливішою характеристикою управління загальною середньою освітою регіону. Власне задля її досягнення і здійснюється управління. Тільки динамічне цілепокладання, що визначається соціальним замовленням, і цілеспрямовані дії управління можуть забезпечити розвиток системи загальної середньої освіти регіону.

Актуальною проблемою в галузі управління загальною середньою освітою залишаються і сьогодні проблеми стосунків між державою, суспільством і особистістю, практичної розробки технологій взаємодії суб’єктів процесу управління, пошуку резервів підвищення ефективності управління освітою регіону. Крім того, слід зазначити, що управління соціально-педагогічними системами розглядається сьогодні на фоні глобалізації, нестабільності світових процесів, стрімкого зростання ролі інформації. Тому, для підвищення ефективності управління загальною середньою освітою регіону, необхідно об’єднати зусилля всіх учасників управлінського процесу на регіональному рівні для впровадження гнучкого управління, яке б могло швидко реагувати на зміни у соціальному замовленні, внутрішні потреби та спрямовувало до залучення громадських інституцій, роботодавців та інших користувачів освітніх послуг.

 

 

Закон України «Про освіту» / Верховна Рада України; Комітет з питань науки і освіти // Законодавчі акти України з питань освіти: офіц. видання. – К. : Парламентське видавництво, 2004. – 404 с.

Закон України «Про загальну середню освіту» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №28. – С. 230.

Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. №1001 «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку «Шляхом європейської інтеграції» на період до 2015 року» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=1001-2006-% EF.

Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки..

Європейська програма “Education and Training 2020” (ET 2020) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://europa.eu/legislation_summaries/education_training_youth/general_...

Національна доктрина розвитку освіти // Освіта. – 2002. – №26. – С. 2-4.

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2020 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/images/files/news/12/05/4455.pdf

Атаманчук Г. В. Теория государственного управлення: курс лекцій / Г. В. Атаманчук. – М. : Юрид. лит., 1997. – 400 с.

Ващенко Л. М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону / Л. М. Ващенко. – К. : Тираж, 2005. – 380 с.

Журавський В. С. Державна освітня політика: поняття, системність, політичні аспекти / В. С. Журавський // Правова держава: щорічник наукових праць. – К., 2003. – Вип. 14. – С. 20.

Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В. Г. Кремень. – К. : Грамота, 2005. – 448 с.

Паращенко Л. І. Формування понятійно-категоріального апарату державного управління загальною середньою освітою [Електронний ресурс]. -Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/dutp/2010_1/txts/10pliota.pdf

Положення про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/show/410/2011