Деякі дискусійні питання класифікації охоронних трудових правовідносин

 

Черноп’ятов С. В.

 

Анотація. Здійснено аналіз низки пропонованих у науковій літературі класифікацій охоронних правовідносин; визначено питання можливості їх застосування до охоронних трудових правовідносин. Обґрунтовано низку уточнень до пропонованих для класифікації охоронних трудових правовідносин.

Ключові слова: охоронні трудові правовідносини, класифікація охоронних трудових правовідносин, охоронні трудові правовідносини перетерплювання, зовнішні охоронні трудові правовідносини.

Постановка проблеми. Класифікаційне дослідження охоронних трудових правовідносин має значний епістемологічний потенціал. Класифікаційний підхід до проблеми охоронних трудових правовідносин сприяє виявленню та розумінню їх особливостей та їх врахуванню при формулюванні прикладних рекомендацій дослідження. Класифікаційне дослідження охоронних трудових правовідносин, на нашу думку, має: 1) з’ясувати можливість класифікації охоронних трудових правовідносин за критеріями, які використовуються для класифікації правовідносин як таких; 2) виявити специфічні критерії для класифікації саме охоронних правовідносин.

Питанням класифікації охоронних правовідносин присвятили свої праці, зокрема, такі вчені, як: Є. С. Бєлінський, С. Я. Вавженчук, Д. М. Кархальов, Є. Я. Мотовиловкер, І. А. Сердюк, О. І. Процевський, Ю. Ю. Томілова, О. І. Харитонова, В. І. Щербина, О. В. Юриста та ін.

Метою статті є аналіз низки пропонованих у науковій літературі класифікацій охоронних правовідносин із тим, щоб визначити можливість їх застосування як для охоронних правовідносин, так і для охоронних трудових правовідносин.

Виклад основного матеріалу дослідження. Традиційним для правової науки став поділ правових явищ, елементів системи права, правовідносин на публічні та приватні. І. А. Сердюк стверджує, що правоохоронні відносини в своїй абсолютній більшості є публічно-правовими. В основі аргументації автора лежить теза про те, що «юридична відповідальність, яка здійснюється в межах правоохоронних відносин, завжди носить публічний характер, оскільки саме держава покликана охороняти існуючий правопорядок і притягувати правопорушників до юридичної відповідальності» [1, с. 43].

Не можемо погодитися із справедливістю такої думки для охоронних трудових правовідносин. Думка про публічний характер усіх охоронних правовідносин ґрунтується на хибному, на нашу думку, розумінні цих відносин, як правового зв’язку держави і правопорушника. Ми ж підтримуємо точку зору, згідно з якою охоронні правовідносини – принаймні в приватноправових галузях – суть правовідносин, що виникають між суб’єктами відповідного регулятивного правовідношення, дефект у розвитку якого породив дані охоронні правовідносини. Зміст охоронних трудових правовідносин – права і обов’язки щодо застосування заходів трудо-правового примусу – також має приватноправовий характер. Це вдало проілюстровано Т. М. Лежнєвою на прикладі санкцій (заходів відповідальності) трудового права. Авторка доводить, що сутнісною ознакою санкцій трудового права є їх приватноправовий характер, який зумовлений сукупністю зазначених вище рис (особливості реалізації принципу невідворотності відповідальності; спрямованість матеріальних санкцій на користь особи, права якої порушено; можливість реалізації деяких санкцій трудового права поза межами державного чи іншого примусу; спрямованість санкцій трудового права на охорону таких правовідносин, які мають приватноправовий характер; можливість певного договірного регулювання) [2, с. 22]. На думку І. А. Сердюка, критерієм для класифікації правовідносин на приватно-правові та публічно-правові є «ступінь деталізації правового регулювання, під яким слід розуміти встановлення співвідношення волі держави та волі реальних учасників суспільних відносин [1, с. 43]». Керуючись цим критерієм, охоронні трудові правовідносини правильніше було б віднести до приватно-правових, адже воля до реалізації охоронних трудових правовідносин, їх змісту виходить не від держави та її органів, а від самих суб’єктів охоронних трудових правовідносин. Точніше – від уповноваженої сторони охоронних трудових правовідносин. Уповноважена сторона охоронних трудових правовідносин самостійно або за посередництва процесуальної форми реалізує право на застосування примусових заходів. Від волі держави та інших публічних утворень реалізація конкретних охоронних трудових правовідносин не залежить.

Далі за ступенем визначеності суб’єктів правовідносини поділяються на абсолютні (індивідуально визначена лише одна – як правило, уповноважена – сторона правовідносин) та відносні (сторони індивідуально визначені), а за характером змісту і специфікою виникнення – на загальні (виникають для всіх суб’єктів права із самого факту існування суб’єкта права) та конкретні (ґрунтуються на безпосередньому соціальному зв’язку, що виникає з юридичного факту). Детально не заглиблюючись у загальнотеоретичні засади цієї класифікації, зазначимо, що слід погодитися із І. А. Сердюком у тому, що охоронні правовідносини є лише відносними та конкретними [1, с. 41-43]. Такого висновку доходимо, розглянувши аргументацію представників протилежної позиції.

М. В. Вітрук стверджує, що на основі норм права складаються загальні (евентуальні) охоронні правовідносини (зв’язки). Уже це, на думку автора, зобов’язує суб’єктів права в своїй поведінці враховувати можливі правові наслідки порушення норм права, в тому числі у вигляді настання відповідної юридичної відповідальності. «Вчинення правопорушення, – продовжує М. В. Вітрук, – є юридичним фактом, з яким пов’язаний перехід загального (евентуального) правового зв’язку (правовідношення) в стан конкретного, індивідуально-визна- ченого правовідношення відповідальності правопорушника [3, с. 41]. Схожу думку висловлює Б. Л. Назаров: «вчинення правопорушення переводить суб’єкта права зі сфери регулятивних правовідносин перспективної відповідальності в сферу охоронних правовідносин негативної відповідальності [4, с. 232]».

Ю. Ю. Томілова також підтримує ідею існування загаль- ноохоронних відносин. В них, на думку автора, здійснюється одна з основних форм реалізації права – дотримання. В межах цих правовідносин у держави наявне право вимагати неухильного дотримання приписів закону (заборон), а на громадян покладається обов’язок не вчинювати подібних діянь. «У разі порушення правових приписів виникають конкретні охоронні правовідносини.