Деякі дискусійні питання класифікації охоронних трудових правовідносин

З такою думкою погодитися не можна. її розвиток призведе до парадоксального висновку, що кожен суб’єкт права у кожен момент часу є суб’єктом усього різноманіття охоронних правовідносин, які взагалі можуть виникнути за його участю.

Сумніви викликає і думка М. В. Вітрука про зміст евентуальних охоронних правовідносин – «обов’язок враховувати можливі правові наслідки порушення норм права». Такого обов’язку насправді не існує; принаймні в розумінні правового обов’язку, оскільки відсутня як можливість його примусового виконання, так і можливість застосування заходів правового примусу саме за порушення цього обов’язку. Суб’єкт права несе юридичну відповідальність, зазнає інших заходів правового примусу через порушення ним конкретних регулятивних норм, а не абстрактного «обов’язку враховувати можливі правові наслідки порушення норм права». Так само недосконалий і пропонований Ю. Ю. Томіловою зміст загальноохоронних правовідносин – право держави вимагати дотримання правових заборон та обов’язок громадян не порушувати правові заборони. Сама по собі встановлена правом заборона є обов’язком пасивного характеру. І додавання штучного обов’язку «дотримуватися заборони» (тобто, по суті обов’язку дотримуватися обов’язку) не має сенсу та суперечить принципу економії мислення.

Серед вітчизняних фахівців з трудового права ідею існування загальноохоронних (в термінології автора – «попереджувально-охоронних») трудових відносин підтримує С. Я. Вавжен- чук [6, с. 72-74]. На думку вченого, попереджувально-охоронні трудові правовідносини – це своєрідна група суспільних відносин, що виникають на підставі охоронної норми трудового законодавства, існують паралельно з регулятивними трудовими правовідносинами до порушення суб’єктивного трудового права чи створення явної загрози його порушення, і спрямовані на забезпечення реалізації регулятивних трудо-правових норм і створення необхідних умов для ефективного здійснення трудових прав і обов’язків [6, с. 74]. Із аналізу цього визначення виникає кілька питань: як охоронні норми можуть породжувати які-небудь відносини до виникнення обставин (порушення суб’єктивного трудового права чи створення явної загрози його порушення), які є гіпотезою цих норм; які юридичні факти породжують «попереджувально-охоронні трудові правовідносини». Можливо припустити, що С. Я. Вавженчук солідарний із М. В. Вітруком у тому, що ці відносини виникають безпосередньо на підставі норми права, без яких-небудь додаткових юридичних фактів. Тоді залишається питання про зміст «попереджувально-охоронних трудових правовідносин». М. В. Вітрук та Ю. Ю. Томілова, як ми вказали вище, змістом загальноохоронних правовідносин вважали, по суті, «обов’язок виконувати обов’язки та дотримуватися заборон». С. Я. Вавженчук прямо не формулює зміст попереджувально-охоронних трудових правовідносин; однак, учений, говорячи про їх види, зазначає таке: «Вони можуть бути як абсолютними, тобто охорона також виражається у встановленні прав та обов’язків, таким чином, має місце адресність необмеженому колу суб’єктів («ніхто не може бути примушений... «, «забороняється необґрунтована відмова... «) [6, с. 74]». Отже, автор, як приклад змісту попереджувально-охоронних трудових правовідносин, називає заборони. Наведені заборони за своєю суттю є регулятивними, а не охоронними. На нашу думку, недоцільно виділяти в окремий вид трудових правовідносин, а тим більше зараховувати до охоронних трудових правовідносин ті трудові правовідносини, в яких реалізуються регулятивні трудо-правові заборони, обмеження, гарантії тощо. Останні – елемент змісту звичайних регулятивних трудових правовідносин; їх реалізація є ознакою нормального, такого, що відповідає змісту норми права, волі законодавця, такого, що не потребує застосування заходів примусу, розвитку регулятивних трудових правовідносин.

І. А. Сердюк справедливо вказує на поділ охоронних правовідносин залежно від характеру дій зобов’язаного суб’єкта на: а) активні, в яких зобов’язана сторона правовідносин має вчинити певні дії (за прикладом автора, працівник, який завдав майнової шкоди власнику, зобов’язаний за рішенням суду відшкодувати завдані збитки) ; б) пасивні, в яких зобов’язаний суб’єкт повинен утриматися від вчинення певних дій (в якості прикладу автор наводив пасивний обов’язок особи, щодо якої обраний кримінально-процесуальний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого) [1, с. 49]. Цілком згодні з таким поділом. Він цілком усталений у загальній теорії права [7, с. 264] і справедливий для охоронних трудових відносин.

Далі І. А. Сердюк наводить думку О. В. Юристи про те, що за вказаним критерієм виділяється ще один різновид правоохоронних відносин – правовідносини перетерплювання, в яких зобов’язаний суб’єкт «погоджує» свою поведінку із «заходами правової відповідальності» (в якості прикладу О. В. Юриста наводить призначення особі покарання у вигляді позбавлення волі) [1, с. 49-50; 8, с. 14]. І. А. Сердюк не погоджується із О. В. Юристою, обґрунтовуючи таку свою позицію зверненням до семантичних аспектів слова «перетерплювати». Автор доходить висновку, що «аналіз інтерпретацій слова «перетерплювати» свідчить про той несприятливий стан, у якому перебуває суб’єкт, і який може характеризуватися як активною, так і пасивною поведінкою. Саме характер поведінки зобов’язаної сторони правовідносин, а не стан, у якому перебуває суб’єкт, якраз і дозволяє виокремити правовідносини активного і пасивного типу [1, с. 50]».

Вважаємо, що О. В. Юриста має рацію, пропонуючи виділяти за критерієм характеру дій зобов’язаного суб’єкта охоронні правовідносини перетерплювання. Обґрунтуємо таку нашу думку «від зворотного». Якщо правий І. А. Сердюк, то дуальна класифікація «активні охоронні правовідносини – пасивні охоронні