Діалектизми як територіально здиференційовані елементи в сучасному художньому мовленні

В статье рассматриваются диалектизмы, представленные в творчестве Марии Матиос. Анализируются лексические, семантические, функционально-стилистические, а отчасти грамматические и генетические особенности диалектизмов. Акцентируется внимание на так называемых этнографизмах, которые используются для этнографической достоверности отображения быта лингвоносителей покутско-буковинского говора.

 

На сучасному етапі розвитку мовознавства спостерігається активізація наукових пошуків у царині української діалектології: учені (П. Гриценко, Н. Гуйванюк, Ф. Жилко, Я. Закревська, І. Матвіяс та ін.), розробивши концептуальні основи для багатоаспектного потрактування діалектів як первинного джерела глотогенезу, здійснюють лінгвістичне діагностування з урахуванням різних параметрів функціонування народних говорів [2]. І це цілком закономірно, оскільки «діалектизми віддзеркалюють процес адаптації літературною мовою територіально здиференційованих елементів діалектної мови чи регіональних варіантів літературної мови» [7, с. 135].

До того ж діалектне мовлення репрезентує не лише ціннісні орієнтири тієї чи тієї спільноти, її духовні набутки, але й містить відповідні мовні явища, які уможливлюють системне вивчення загальнонаціональної мови. Особливості використання діалектизмів, народних номінацій у художніх творах того чи того письменника завжди привертали увагу як власне митців слова, так і мовознавців, фольклористів та етнографів. Результати цілісного аналізу вживань діалектизмів у художніх текстах сприяють поглибленню уявлення про національно-мовну картину світу, специфіку етнічної свідомості, можуть слугувати базою для вивчення мовної репрезентації особливостей письменницького світосприйняття, зрештою – це можливість простежити активні процеси в діалектології, пов’язані з вживанням лексики в конкретних мовленнєвих ситуаціях. Пор. : Того року в цей час зрубане дерево вже сохнуло під навісом, а тепер ще буки ся розвивають там, де зруб має бути («Майже ніколи не навпаки») ; Станьте отутки та розкажіть до прикладу, що си робить, що ви такі, якби вам чіп у одне місце забив («Солодка Даруся») ; – А не чули’сте, Гафійко люба, це правда, що Їлена законилася цеї ночі Цвичком? («Солодка Даруся») ; Щось буду казати вам, Михайлику ґречний, але не майте на мене зла за це казання, бо то є свята правдичка, абих так до завтра дочекала («Солодка Даруся») тощо.

Використання територіально здиференційованих елементів у художньому мовленні спричинене передусім стилістичними настановами: прагненням автора відобразити колорит тієї чи тієї місцевості, продемонструвати її мовну специфіку й оригінальність.

Примітним у цьому плані є використання діалектизмів у творчому доробку Марії Матіос, «знахарки троякої ружі», продовжувачки експресіоністських традицій Стефаника й Кобилянської, чиї тексти вирізняються з-поміж інших складними сюжетними перипетіями, синтезом історичних фактів та авторського вимислу, а надто – «соковитою живою мовою». Оповідна манера, що яскраво виражена у творчості письменниці, є складовою її індивідуального авторського стилю та чинником активного вживання діалектної лексики. Авторка – як представниця покутсько-буковинських говорів – виявляє високу майстерність у використанні діалектизмів, які вдало вводить у канву своїх художніх творів. Її проза «вирізняється емоційністю, вразливістю, відкритістю та сповідальністю» [1, с. 202], а письменницький талант і хист виявляється у стилі творів, що «відзначаються багатством лексики, використанням живої мови буковинців з яскравими діалектизмами, за допомогою яких вона відтворює місцевий колорит» [6, с. 216]. Преференції письменниці «у відборі діалектних слів увиразнюють її мистецьку майстерність, стилістичне мовне чуття» [1, с. 202].

І справді, прозова творчість відомої української письменниці засвідчує високу мистецьку майстерність, національно-самобутній світогляд, бездоганне і природне володіння словом, «поєднання всього конґломерату мовних засобів сучасної мови літературної та всіх можливостей покутського діалекту»  (І. Набитович), що використовується задля мовної характеристики персонажів, відтворення локального колориту описуваних подій, етнографічної достовірності пейзажних описів і т. ін., а відтак сприяє досягненню бажаного стилістичного ефекту: Це ти думаєш, що інші будуть раді, що їх молока загриміли до засіцейських шугаїв («Солодка Даруся»), де шугай – «хлопець, парубок»; Байка, що показували би на неї пальцями та зведеницею називали («Майже ніколи не навпаки»), де зведеница – «покритка»; Десь у коморі є падиволос і кровавник («Москалиця»), де падиволос – «хвощ польовий», кровавник – «деревій»; А позавчора шляхтувала на чім світ стоїть сусідчині кури, що розгребли Маринчині грядки на ніц («Майже ніколи не навпаки»), де на ніц – «зовсім, абсолютно».

Діалектизми, що майстерно вплетені в канву художніх текстів, здебільшого позначають поняття, для вираження яких у літературній мові використовуються назви, утворені від іншої основи, інакше кажучи, кваліфікуються як власне лексичні. Такі одиниці активно функціонують у мові персонажів та подекуди стилізують розмовний невимушений колорит авторської оповіді. І попри частотність загалом не створюють бар’єра для комунікації. З-поміж власне лексичних територіально здиференційованих елементів виокремлюються різні лексико-семантичні групи (ЛСГ), як-от: 1) ЛСГ на позначення осіб за свояцтвом, віком, родом занять: Вуйко Василь – материн брат у третьому – дивився на Михайла і співчутливо, і сердито водночас: він добре розумів, яка біда наздогнала його свояка, але не розумів, якої помочі той просить у старого ґазди, що тримає в Бозні полонину («Солодка Даруся»), де вуйко – «дядько, батьків або материн брат»; А хіба неньо не були такі закаменні, як скала, коли, навіть будучи найголовнішим у селі, як тепер голова сільради, – по-румунськи «примарем» – двірником, говорили неньо з людьми по-своєму, так, як навчила мама («Москалиця»), де неньо – «батько»; Бо то ж ні мольфарем, ні знахарем не треба бути, щоб розпізнати щоденне велике лукавство світових лукавців, що повилазили з усіх щілин, як ота