Діалектизми як територіально здиференційовані елементи в сучасному художньому мовленні

Це певною мірою стосується й діалектних одиниць, кваліфікованих як лексико-семантичні: демонструючи форму вираження, наявну в системі літературної мови, вони ілюструють відмінний план змісту. Іншими словами, такі діалектизми маніфестують значення, зрозуміле переважно носіям покутських говірок: Кілька разів торгає дерев’яний ключ, щоб пересвідчитись, чи добре замкнула, далі, так само глухо попричинявши двері з хоромів, іде у велику – вікнами в сад – кімнату («Майже ніколи не навпаки»), де хороми – «сіни» (пор. хороми – «великий розкішний будинок»; Обголили в районі Івана на бубон, дали замість дримби дряпак у руки – і пішов Цвичок замітати вулиці райцентру («Солодка Даруся»), де дряпак – «зношений віник» (пор. дряпак – «багатолемішне сільськогосподарське знаряддя для підпушування землі») ; Сиротливо потоптавшись на своєму подвір’ї, Михайло пішов до жидівської корчми купити нафти, та, видно, невчасно – вперше на його пам’яті корчма була закрита («Солодка Даруся»), де нафта – «гас» (пор. нафта – «мінеральна рідка масляниста горюча речовина, темно-бурого або чорного кольору») ; Господарки було не стільки, щоб дуже, але вже трохи було: корова, свиня, кури, троє товару дробу («Солодка Даруся»), де дріб – «свійська птиця» (пор. дріб – «дрібні свинцеві кульки, які вживаються для стрільби з мисливської рушниці»). Серед територіально здиференційованих елементів доволі рідко трапляються ті, що демонструють належність до атрибутивного та адвербіального лексико-граматичного розрядів. Це пов’язується, очевидно, з тим, що, по-перше, на відміну від слів з іменниковим частиномовним значенням, останні є менш виразними у стилістичному плані, по-друге, для відображення відповідного місцевого колориту більш придатними виявляються лексеми з конкретним значенням предметності, які відображають виробничі та соціальні відносини людей у суспільстві, їх життя і побут, пізнання ними навколишнього світу.

Творчий письменницький доробок постачає цінний фактичний матеріал й для вивчення відповідних історичних (фонетичних, словотвірних, граматичних) явищ. Граматичні особливості виявляються передовсім у лексико-граматичному розряді, що об’єднує слова з частиномовним значенням предметності. У такому разі художнє мовлення відображає давні граматичні форми, засвідчує певну закономірність / незакономірність у «протіканні» історичних процесів: У мене також діти, та й до своєї смерти я хочу дожити («Солодка Даруся») ; Я у гірші часи якось скапав цеї напасти, то й тепер не хочу («Солодка Даруся») ; Параска цілими днями ходила поміж хатів, нічого не просячи, нікого не зачіпаючи («Солодка Даруся») ; Аж чую – від Довбушевої могили, а ви знаєте, вона якраз у самому кутикови, при самій дорозі, нечиста сила говорить, людським голосом говорить, та страшним таким, та грубим, таким, як би ведмідь крізь малини дерся («Солодка Даруся»). Деякі мовні явища, як-от закінчення -и в іменників третьої відміни (колишніх іменників *ĭ-основ) ; закінчення -ови в давальному-місцевому відмінках і т. ін., несправедливо «відштовхнуті» літературною мовою.

Неповторного колориту мові прозових творів надають і специфічні синтаксичні конструкції, характерні для розмовно-побутового мовлення покутян, як-от: уживання форми дієслова бути в теперішньому часі в нехарактерних для літературної норми позиціях: І майже ніколи не є навпаки («Майже ніколи не навпаки») ; комбінаціями називного (на місці знахідного) відмінка іменників із дієслівними формами: Ми звечора взяли коні («Майже ніколи не навпаки») ; А ти, Павле, думай, як ті діти прогодувати («Майже ніколи не навпаки») ; відсутність координації між підметом і присудком: – Дурне – не дурне, але так мене мама-покійниця вчили, дай, Боже, їй царство небесне («Солодка Даруся») ; відмінності граматичної форми керованого відмінка: Усе лихе минулося, поблідло, втратило ясність, а туга за чимось далеким лишилася в Дарусиній голові такою гострою, що від того вона болить її («Солодка Даруся») тощо. У письменницькій лабораторії викристалізувався багатющий арсенал народнопоетичних засобів, викарбувався індивідуально-авторський стиль, що репрезентує цінні матеріали для історії української культури взагалі та історії української мови зокрема.

Отже, діалектна мова, що є вагомою складовою загальнонаціональної мови, являє собою складну систему діалектних одиниць, які доволі часто ілюструють зміни, що відбувалися в лексичній, граматичній, фонетичній будові мови на певному історичному етапі розвитку.

Різні діалектні особливості, репрезентовані прозовою творчістю Марії Матіос, засвідчують цільові стилістичні настанови мовця, оскільки використовуються задля мовної характеристики персонажів, для відтворення колориту описуваних подій, явищ, процесів, для зображення життя і побуту українського народу, передусім лінгвоносіїв покутсько-буковинського говору.

 

 

1. Єрмоленко С. Говіркове багатоголосся сучасної української прози / С. Єрмоленко // Українознавство. – 2008. – С. 198-205.
2. Колоїз Ж. В. Діалектизми в романі Марії Матіос «Солодка Даруся» / Ж. В. Колоїз // Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету: зб. наук. праць. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2010. – Вип. 4. – С. 98-117.
3. Матіос М. Майже ніколи не навпаки: [роман] / М. Матіос [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. e-reading. club/book. php? book=1001186
4. Матіос М. Москалиця: [роман] / М. Матіос [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. e-reading. club/book. php? book=1001188
5. Матіос М. Солодка Даруся: [роман] / М. Матіос [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. e-reading. club/book. php? book=1001187
6. Сварич Н. З. Моделювання картини світу через художнє осмислення людського буття та духовних цінностей у творчості Марії Матіос (на прикладі твору «Майже ніколи не навпаки») / Н. З. Сварич // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. – К., 2012. – Вип. 17. – С. 212-217.
7. Українська мова: [енциклопедія] / ред. : В. М. Русанівський) та ін. – К. : Вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2000. – 752 с.